"Русь" і "Україна". Частина II.

"Русь" і "Україна". Частина II.Немає особливої потреби доводити, що розбудова цивілізованої держави можлива лише на надійних підмурках історичної істини. Мало того, що українська історія так до кінця і не позбавилася білих та затемнених плям, її тепер намагаються ще й прикрасити. Особливо охочі до косметичної реконструкції історії письменники та історики-аматори.

П’ять запитань для лемка

П’ять запитань для лемкаЛемки, як і взагалі українці у Польщі, — це не діаспора. І в прямому, і в переносному значенні слова. По-перше, вони — вихідці не з чужих, а з етнічних українських земель, які не з їхньої волі опинилися за межами України. По-друге, навіть за чаркою не вчать нас жити і не докоряють клубком нерозв’язаних проблем. Більше розуміють українські проблеми, здатні співчувати, хоча у самих не менше підстав для нашого співчуття. Чого варта лише операція «Вісла», внаслідок якої всі українці були вигнані з рідних домівок. Тепер лемків найбільше не в горах, а на заході Польщі, у Любуському воєводстві. Там ми й хотіли почути відповіді на п’ять сакраментальних запитань.

Пранащадки Захара Беркута

Пранащадки Захара БеркутаЯкщо Ви думаєте, що наші пращури жили прозаїчним життям, їдьте на Бойківщину. Найстарші бойки ще пам’ятають те, що вже давно загубила решта України. Був у нас ще один такий унікальний регіон – Полісся. Тільки після Чорнобиля його відвідувати не рекомендують. Бойківщина ще здатна втамувати нашу спрагу за джерельною водою і чистим повітрям. Хоч тут не купиш яскравих сувенірів, як в Яремчі чи Коломиї, і тут не відчуєш себе туристом, якого всюди намагаються “розкрутити”. Мабуть, в цьому і є урок подорожей на Бойківщину – справжнє не продається.

Вересень. Криниця.

...Ще одна загублена цивілізація — лемки. Коли я торік був у Криниці на економічному форумі, радше читав у путівниках про лемківське, русинське, українське минуле цього краю на кордоні Польщі і Словаччини. А цього року вибрався на екскурсію. Коротку, однак переконливу... Майже в лісах у невеличких містечках стоять дерев’яні церкви, старовинні, дуже гармонійні у цьому гірському пейзажі.

Правда про українців з-під Ряшева

Правда про українців з-під РяшеваНавесні 1945-го року в українських селах під Ряшевом рясно цвіли яблуні. Цвіли просто несамовито. Є в українців такий звичай: спостерігати за цвітінням яблунь. Якщо цвіт швидко облетить – не буде врожаю. Якщо цвіт триматиметься надто довго – жди біди. Та в український закуток під Ряшевом біда прийшла ще до цвітіння яблунь. Лишали все і з клунками прямували на залізничну станцію. Не бачили, як і коли облітав той рясний цвіт. Яблук зі своїх садів українці вже не коштували ніколи…

Уроки двох репатріацій. У вересні 2004-го виповнюється 60 років...

Напевно, розпочну з того, що влітку 1944 року Микита Хрущов, який очолював ЦК КП(б)У і Раду Народних Комісарів УРСР, зробив спробу приєднати до території України Підляшшя, Холмщину, Надсяння. Було складено навіть карту Холмської області. Однак Кремль відкидає ці пропозиції, оскільки вже було сформовано інше бачення повоєнного облаштування Європи.

На рідній НЕ своїй землі

На рідній НЕ своїй земліЧерез 55 літ розлуки 80-річний Дмитро Коновицький вертав до рідного села. Знав, що хати cпалили. Знав, що церква і дзвіниця в руїнах. Але йшов з надією, що відразу впізнає, де було батьківське поле, сади і луки. Та побачив пан Дмитро на місці рідного Гільського пустку, що поросла чагарником і кропивою. З розпачем торкався стовбурів груш, яблунь, черешень — уже дикорослих. У густих травах хотів знайти бодай камінчик на місці хати — і не знайшов. Не нарікав і не плакав. Хоч би як там не було, він дожив до тієї хвилини, щоб помолитися на могилах своїх пращурів.

«Космополітичний» націоналіст

Ім’я цього чоловіка сьогодні відоме, на жаль, тільки незначній частині українців: Степан Львович Рудницький (1877—1937) належить до численної когорти тих славних особистостей, чиї імена вперто витравлювали із пам’яті української нації впродовж радянських десятиліть. І зрозуміло чому: в його біографії та навіть у думках і бажаннях, з точки зору влади, все було, що називається, «не так».

Злука чи возз’єднання?

У вітчизняній історії є дві ідеологічно розведені дати, які пов’язані з об’єднанням українських земель в одній державі. Вони настільки ворожі одна одній, що сам процес об’єднання окреслений різними термінами: в одному випадку — злука, в другому — возз’єднання. 22 січня 1919 року на майдані біля пам’ятника Б.Хмельницькому зібралися десятки тисяч киян, щоб бути свідками урочистого прийняття Акта Злуки...