Оаза лемківського духу


Оаза лемківського духу
Чому в лемків ліжка не скрипіли, як росіяни вкрали в них літеру ЬІ, що таке пенцаки та ще багато цікавого можна довідатися у фестивальному «Лемківському селі».

Останніми місяцями на Тернопіллі відбуваються заходи до 70-ліття депортації українців із Лемківщини, Надсяння і Холмщини. А ось ключового, традиційного — Всеукраїнського фестивалю лемківської культури «Дзвони Лемківщини» — цьогоріч не було у зв'язку з війною в країні. Михайло Тиханський — директор музейного комплексу «Лемківське село», що в урочищі Бичова Монастириського району, сподівається, як і ми всі, що наступного року фестиваль відродиться. Тому й продовжує вкладати в комплекс власні гроші й душу. А підтримує впертого лемка хіба що ентузіазм його команди однодумців.
Нагадаємо, що два перших фестивалі приймало село Гутисько на Бережанщині. Відтак передало естафету Монастириському району. Тож цьогорічний фестиваль мав би бути 16-тим, а для Бичової — 14-тим.

— На перших «Дзвонах Лемківщини» було 8 тисяч народу, — пригадує Михайло, — а позаторік — уже 35. Коли академік Микола Мушинка узявся зі своїми студентами досліджувати, на чому ж добираються лемки на свято, то нарахував до п'яти тисяч автівок. Тільки торгових точок торік було 65...

Утім, гостям фестивалю тут пропонують не лише витратити гроші, бамбух пенцаками набити й подивитися концерт, а й оглянути експозиції трьох виставкових будиночків, облаштованих завдяки ентузіазму працівників музею. Адже обласна рада не виділяє на функціонування комплексу жодної копійки. Все начиння лемківських хиж — приватна колекція Михайла Тиханського.

Якщо десь є експонат, — каже директор, — слова «далеко» для мене нема.
За ковальськими міхами, наприклад, чоловік полював 15 років. Церковну вишивку збирав по всіх храмах місцевостей, де компактно проживають лемки.
Хижу кравчині побудувало й укомплектувало товариство лемків Івано-Франківщини. Навіть ляльок повдягала в святкові й буденні строї франківчанка Ірина Криницька. Сидять вони рядочком на лаві й на ліжку і слухають фіглі уйка Міхала.

Він дуже цікаво розповідає про побут і традиції своїх пращурів соковитою лемківською говіркою. Хочеться слухати ці оповідки без кінця! Про те, чому сільська кравчиня була багатшою від інших, чому господар спав на лаві й чому не скрипіли ліжка в лемківських хижах. Навіщо лемки квасили по центнеру капусти на особу й чому хлопці толочили її ногами. Як росіяни вкрали у лемків їхнє тверде ЬІ та для чого науковці сперечаються, звідки і коли взялися лемки. Це люди, котрі жили в горах, а все решта — неважливо.

Михайло Тиханський — будівельник за фахом і фанат лемківський. Саме його обрали директором, коли засновували товариство. Але тоді, каже, він подумав: якщо буде директорувати за 400 гривень, то його родина піде до Америки жебракувати. І сам подався в світи заробити. Коли повернувся, вирішив, що може собі дозволити розбудовувати комплекс далі. Зарплати чоловікові вистачає рівно на бензин, аби доїхати щодня до Бичової, повернутися назад і ще поїздити по лемках у пошуках нових експонатів.

— Колишній голова облдержадміністрації Михайло Цимбалюк заклав комплекс, але не встиг оформити його документально, — пояснює директор. — Оскільки ми не маємо ні сотки землі, то не можемо тримати штат працівників, охорону, не можемо «прив'язати» будівлі. Документів нема! Тримаю тут усе на свій страх і ризик.

Директор департаменту культури, релігій та національностей Григорій Шергей пояснив, що територія Бичової належить двом лісництвам, і є певні особливості закону про відведення лісів, які не належать органам місцевого самоврядування. Свого часу товариство претендувало аж на 90 гектарів лісу, нині вже погоджується на 30, але поки що нема процедури передачі лісів комунальній установі. А тим часом Михайло Тиханський показує, де, згідно з проектом, має бути корчма, але не тільки можливості, а й настрою нема її зводити. Колишній голова облдержадміністрації одним запитанням «Ти скільки взяв бабла, щоби тут будувати?» відбив охоту. Та й тепер розвитком музею не переймається ніхто — тільки без кінця вимагають від його керівництва різні безглузді папірці.

Але справи це не просуває. Як збудував Іван Гута капличку, дзвіницю і криницю — вони стоять, і п'ють гості джерельну водицю. Збудували будиночки газовики, лісівники — вони стоять, начинені речами з гір, і радують своїми експозиціями гостей. Вера Боже, як присягають лемки, буде тут колись і столярна майстерня, і корчма, і все, про що мріють Тиханський та його команда, — тільки б не заважали ті, хто мав би допомагати. Тим паче, що лемка, як кажуть, не перепреш.

Ліля КОСТИШИН.
На фото Василя БУРМИ: Михайло ТИХАНСЬКИЙ в оазі лемківського духу.
Газета "Вільне життя" №89(15617) за 5 листопада 2014 року
.

Нет комментариев.