Пропагована деякими середовищами програма будування окремого народу (лемківського чи русинського) кладеться на плечі лемків тягарем, якого вони не в силі підняти. Не тільки не покращує це становища лемків, але навпаки – серйозно його ускладнює. Єдиний можливий шлях для лемків, щоб віднайти своє «місце у всесвіті“, веде через включення власної ідентичності до котрогось із народів, який уже існує.

У Польщі подекуди можна зустріти думку, що лемки – це польська регіональна група. Однак такі декларації, в найкращому випадку, стосуються лемків, які проживають у Польщі й мають польське громадянство. Натомість не можна їх застосувати до лемків, які проживають у Словаччині, Україні та діаспорі. Зрештою, можна сумніватися і в тому, чи польське суспільство погодилося б сприйняти «лемківськість» як частину своєї ідентичності. Реальні факти цьому заперечують. Товариство лемківської молоді «Чуга» виступило 2007 р. з ініціативою введення двомовних назв місцевостей у кількох селах на Лемківщині, де проживає більша кількість лемківських родин⁴⁷. Ініціатива була згідна з законодавством Речі Посполитої, підтримувала її й місцева влада, яка розраховувала на збільшення туристичної привабливості реґіону. Проте викликала вона фанатичний опір місцевої польської громади. Опір проти двомовним назвам місцевостей підтримала й частина польських засобів масової інформації, які недвозначно натякали на пов’язання авторів цієї ініціативи з українським націоналізмом. Парадокс полягав у тому, що Товариство «Чуга» представляє русинську течію і сепарується від українського народу.

У Словаччині двомовні назви місцевостей не викликають такої сенсації. Існують вони в багатьох селах. Рівень сприйняття «лемківськості» серед словаків набагато вищий, ніж серед поляків. Нерідко можна зустрітися з думкою, що лемки (русини) – це «віросповідна меншина», тобто вони словаки-греко-католики або словаки-православні. Однак чи це рівнозначне з визнанням лемківської тотожності як власної? Асиміляторські тенденції, які проявилися у Словаччині після падіння комунізму, цьому радше заперечують. Крім того, словаки не визнають «своїми» лемків з Польщі⁴⁸.

Єдиним народом, який визнає своєю регіональною групою всіх лемків (як тих, що проживають в Україні, так і в Польщі, Словаччині чи в діаспорі), є українці. Прийняття української ідентичності створює, на мою думку, єдиний шанс на врятування решток лемківської традиції.

Можна зустрітися з думкою, що Україна для лемків – «неприваблива» країна. Трактування власної національної приналежності як своєрідного товару, який можна корисно продати, є неморальним. Може бути також ризикованим, бо погода у Центральній Європі мінлива⁴⁹. Кожна національна меншина мусить мати свою «заповідну зону», де може знайти захисток у разі раптового «погіршення клімату». Такою «заповідною зоною» для розпорошеної у світі єврейської діаспори є Ізраїль. Для лемків може бути нею тільки Україна⁵⁰. Ця країна, як кожна постколоніальна держава, змагається з багатьма політичними й економічними проблемами⁵¹. Проте, хоч економічні й політичні проблеми Ізраїлю значно серйозніші, ніж України, то єврейська діаспора рішуче підтримує Ізраїль.

Однак лемки не можуть забувати, що на них теж лежить частка відповідальності за політичну стабільність у Центральній Європі. Це істотна справа, оскільки у випадку відсутності такої стабілізації найбільше потерпають найслабші суспільні групи.

Основою стабілізації в нашому регіоні європейського континенту безсумнівно є визнання теперішніх ліній державних кордонів. Їх визначено після ІІ Світової війни владним рішенням Йосипа Сталіна, не беручи до уваги етнічних критеріїв чи волі мешканців. Проте порушення тепер усталених ліній кордонів спричинилося б до «ефекту доміно», наслідки якого важко передбачити. Стабільність існуючої системи державних кордонів у Центральній Європі належить до життєвих інтересів лемківського населення. Зрештою, не можна заперечувати факту, що в Польщі лемки присвоїли багато польських рис, а у Словаччині – словацьких. Вони вміють загалом добре функціонувати в тих державах, громадянами яких є. Зв’язок лемків з Україною має виключно характер духовний, культурний і таким повинен залишитися.

Увійти в склад українського народу – це не означає прагнути «розпуститися в українському морі». Внаслідок входження виникає необхідність встановити зв’язки між традицією загальноукраїнською і лемківською. Стосується це передусім лемківських діалектів (лемки користуються кількома діалектами, які проте мають більшість рис схожих). Як лемківську «бесіду» погодити з українською літературною мовою, від якої та часто значно відрізняється?

Особисто я сам є прихильником розв’язання, яке називаю «німецьким варіантом». Німецьке населення має багато місцевих діалектів, якими користується у повсякденному житті, проте офіційною мовою є літературна версія німецької мови. Був я свідком ситуації, коли німецький учитель перед початком уроків у школі говорив зі своїми учнями місцевим діалектом. Однак урок вів офіційною версією своєї рідної мови. Німці мають теж багату художню літературу, написану регіональними діалектами.

Проте існує й інше розв’язання, яке я називаю «варіантом бачванським». На Балканах функціонує друга версія літературної української мови (визнана також в Україні), яку називають «бачваньско-руска бешеда». Ініціатором такого вирішення справи був Гавриїл Костельник (1886-1948) – греко-католицький священик, а водночас видатний філософ і мовознавець. Нащадок лемківських емігрантів з Воєводини, у зрілому віці прийняв українську національну ідентичність та поселився в Галичині. Проте ніколи не зірвав зв’язків з Воєводиною.

Лемківське населення у цьому регіоні користувалося своєрідним діалектом, що виводиться з Лемківщини, але з сильними домішками сербськими й угорськими. Спроби поширити в цьому регіоні літературну українську мову викликали опір населення, для якого мова Тараса Шевченка не була «їхня». Розуміючи глибоке прив’язання своїх земляків до власної «бешеди», Г. Костельник висунув ідею створення другої версії літературної української мови. Таке розв’язання він запозичив від хорватів, які мають три версії літературної мови, хоч тільки одна є головною. Г.Костельник опублікував 1923 р. граматику «бачваньско-руской бешеди». Тепер вона є офіційною мовою лемківського населення на Балканах, хоч у Хорватії переважає головний «шевченківський» варіант літературної української мови. «Бачванський варіант» пройшов перевірку на Балканах. Однак це не означає, що прийнявся б у Центральній Європі. Існують підстави для того, щоб визнати такий варіант невідповідним.

Подібне розв’язання застосували серболужичани. Оскільки лідери цього народу не могли дійти згоди, який з місцевих діалектів повинен виконувати роль літературної мови, визначено, що будуть поряд існувати три версії літературної мови серболужичан (дві нижньолужицькі й одна верхньолужицька). Спричинилося це до того, що вчителі з Верхніх Лужиць не могли навчати в школах у Нижніх Лужицях, оскільки не знали місцевого варіанту цієї мови. Обидві частини регіону функціонували окремо. Слов’янське населення Нижніх Лужиць, кількісно слабше, у німецькому оточенні піддалося асиміляції. Тепер обидва варіанти нижньолужицької мови практично «мертві».

У ситуації лемків «німецький варіант» кращий від «бачванського» (який, однак, теж можливий). Для застосування такого розв’язання необхідно було б провести кодифікацію і встановити граматичні правила ймовірної «лемківської версії літературної української мови» та затвердження її Національною академією наук України. Дотеперішні спроби створення «літературної лемківської (русинської) мови», які були в США, у Словаччині й Польщі, могли б допомогти тільки незначно. Адже спроби ці найчастіше були ініційовані москвофільськими середовищами, які брали за основу мову російську, а не українську. В результаті найчастіше виникало дивакувате «язичіє» на основі російської граматики, зі значною кількістю слів, запозичених з мови російської, староцерковнослов’янської та інших, що було несприйнятливим для лемків, які ототожнювалися з українською національністю.

Лемки можуть запозичити від німців не тільки їхній варіант взаємовідносин між літературною мовою і місцевими діалектами, а також їхнє розуміння батьківщини. У німецькі традиції виділяються три різні поняття батьківщини. Перша з них – це батьківщина державна, тобто країна, в якій вони проживають. Відносини з державною батьківщиною визначаються законами. Держава має право вимагати від кожного громадянина лояльності і шанування законів. Дбати про добро держави – це моральний обов’язок громадянина, знаходиться у його власному інтересі. Німці вирізняють теж Vaterland, тобто «батьківський край». Це поняття охоплює всю Німеччину й має передусім духовний характер. Крім того німці послуговуються поняттям Heimatland, що охоплює регіон, з якого походять їхні предки. Внаслідок такого розуміння батьківщини німці добре знають своє «місце у всесвіті» – все одно, в якій частині світу вони знаходяться.

Вважаю, можна прийняти, що лемківське «місце у всесвіті» визначає приналежність до трьох батьківщин: Heimatland – Лемківщина, Vaterland – Україна, державна батьківщина – країна, громадянами якої вони є.
____________________________________________________________

¹ J. Makar, Kwestia Bojkуw, Hucuł уw, Ł emkуw, Rusinуw wobec problemu jednoś ci narodu ukraiń skiego (w:) Ł emkowie, Bojkowie, Rusini – historia, wspуł czesność, kultura materialna i duchowa, praca zbiorowa pod red. S. Dudra, B. Halczak, A. Ksenicz, J. Starzy1ski, Legnica-Zielona Gуra 2007, s. 74.
² Це не означає, що всіх українців, які походять з Лемківщини, слід вважати лемками. Натомість на території України у Великоберезнянському районі є села, мешканці яких мають притаманні лемкам риси і вважаються лемками, проте ця територія не вважається складовою частиною Лемківкищини, а належить до Закарпаття.
³ R. Reinfuss, Ł emkowie (opis etnograficzny), Krakуw 1936, s. 1.
⁴ J. Rieger, Sł ownictwo i nazewnictwo ł emkowskie, Warszawa 1995, s. 10.
⁵ Сама ідея визначення меж регіону за допомогою етнографічних критеріїв є непорозумінням. У Центральній Європі вони залежать від історичної традиції. Наприклад, межі Сілезіїї залишаються незмінними протягом століть. За той час там відбулися значні етнічні зміни. Застосування етнографічних критеріїв для встановлення меж Сілезії означало б необхідність постійного пересування меж регіону на сотні кілометрів.
⁶ У період тривання трагічного польсько-українського конфлікту, у 1945-47 рр. Лемківщина стала місцем діяльності Організації Українських Націоналістів (ОУН) та Української Повстанської Армії (УПА). У рамках структур ОУН, що функціонували в межах польської держави, 1945 р. був утворений надрайон «Бескид». Охоплював він теж Сяніцький повіт і частину Ліського. У номенклатурі українського підпілля назва Лемківщина використовувалася навперемінно з окресленням «Бескид». (B. Huk, Struktura organizacyjna podziemia ukraiń skiego na Ł emkowszczyź nie w latach 1945-1947 (w:) Ł emkowie, Bojkowie, Rusini – historia, wspуł czesność, kultura materialna i duchowa. Tom III, red. S. Dudra, B. Halczak, R. Drozd, I. Betko, M. 􀃢 migel’, Gł ogуw 2010, s. 62).
⁷ P.J. Best, Ł emko-Sojuz USA i Kanady. Krуtki przegl d dziejуw (w:) Ł emkowie, Bojkowie, Rusini – historia, wspуł czesność, kultura materialna i duchowa. Tom II, red. S. Dudra, B. Halczak, I. Betko, M. 􀃢 migel’ , Zielona Gуra-Sł upsk 2009, s. 29.
⁸ Ширше це питання висвітлено в: R. Drozd, B. Halczak, Dzieje Ukraiń cуw w Polsce w latach 1921-1989, Warszawa 2010, s. 102-111.
⁹ A. Kwilecki, Problemy socjologiczne Ł emkуw na Ziemiach Zachodnich. Uwagi teoretyczne i terminologiczne, «Kultura i Społ ecze1stwo” Warszawa 1966, nr 3, s. 87; K. Pudł o, Ł emkowie. Proces wrastania w ś rodowisko Dolnego Ś l ska 1947-1985, Wrocł aw 1987, s. 24.
¹⁰ M. Š migel’, Š. Kruš ko, Opcia. Proces opcie a presidlenia obč anoc Č eskoslovenska do ZSRR na zaklade č eskoslovensko-sovietskej dohody z 10. jula 1946, Preš ov 2005, s. 135.
¹¹ Ibidem, s. 67.
¹² S. Konen , Postavenie Rusinov a Ukrajincov na Slovensku v dvadsiatom storoč i a jeho determinanty (w:) Ł emkowie, Bojkowie, Rusini – historia, wspуł czesność, kultura materialna i duchowa. Tom III, red. S. Dudra, B. Halczak, R. Drozd, I. Betko, M. Š migel’, Gł ogуw 2010, s. 102.
¹³ P. Š vorc, Rusini alebo Slovaci? Suvislosti, priebeh a vэsledky etnografickeho vyskumu mporavskeho etnografa Jana Huseka v prvej polovici 20. rokov 20. storoč ia (w:) Ł emkowie, Bojkowie, Rusini – historia, wspуł czesność, kultura materialna i duchowa. Tom II, Zielona Gуra – Sł upsk 2009, s. 121.
¹⁴ S. Konen , Postavenie Rusinov a Ukrajincov na Slovensku v dvadsiatom storoč i a jeho determinanty…, s. 102.
¹⁵ Ibidem, s. 104.
¹⁶ M. Muš inka, Rusini-Ukrajinci na Slovensku po pade komunistickeho rež imu v roku 1989 (w:) Mniejszoś ci narodowe w Europie Ś rodkowo-Wschodniej po upadku komunizmu, red. B. Halczak, Zielona Gуra 2006, s. 304.
¹⁷ Ibidem.
¹⁸ M. Barwi1ski, Rozmieszczenie liczebnoś ci Ł emkуw w Polsce na podstawie wynikуw spisu powszechnego z 2002 roku – uwarunkowania i kontrowersje (w:) Ł emkowie, Bojkowie, Rusini – historia, wspуł czesność, kultura materialna i duchowa. Tom II, red. S. Dudra, B. Halczak, I. Betko, M. 􀃢 migel’, Zielona Gуra-Sł upsk 2009, s. 24.
¹⁹ M. Franczak, Ł emkowie w powiecie woł owskim – społ eczno-kulturowe i polityczne uwarunkowania procesуw identyfikacji etnicznej (w:) Ł emkowie, Bojkowie, Rusini – historia, wspуł czesność, kultura materialna i duchowa. Tom III…, s. 24.
²⁰ Межі сучасного Воловського повіту не цілком сходяться з його межами з 1947 р.
²¹ M. Franczak, Ł emkowie w powiecie woł owskim…, s. 24.
²² A. Jawornicka-Nowosad, Kryteria i wskaź niki toż samoś ci narodowej osуb wysiedlonych w ramach akcji „Wisł a” oraz ich rodzin (w:) Ł emkowie, Bojkowie, Rusini – historia, wspуł czesność, kultura materialna i duchowa. Tom III…, s. 75-91.
²³ P.J. Best, Ł emko-Sojuz USA i Kanady. Krуtki przegl d dziejуw…, s. 30-31.
²⁴ Mniejszość ukraiń ska w trosce o swoj identyczność. Jubileusz 50-lecia wspуlnoty greckokatolickiej w Wał czu, red. J. Moskał yk, Wał cz 2010.
²⁵ A. Sł abig, Przesiedleń cy z akcji „Wisł a” w powiecie pilskim/trzcianeckim w latach 1947–1970 (машинопис).
²⁶ За основу я взяв визначення націоналізму Романа Дмовського, сформульоване ним у праці „ Myś li nowoczesnego Polaka”.²⁷ A. Tyda, Pocz tki Koś cioł a greckokatolickiego w USA (w:) Ł emkowie, Bojkowie, Rusini – historia, wspуł czesność, kultura materialna i duchowa. Tom III…, s. 165-171.
²⁸ B. Halczak, Problemy toż samoś ci narodowej Ł emkуw (w:) Ł emkowie, Bojkowie, Rusini – historia, wspуł czesność, kultura materialna i duchowa, praca zbiorowa pod red. S. Dudra, B. Halczak, A. Ksenicz, J. Starzy1ski, Legnica-Zielona Gуra 2007, s. 41-55.
²⁹ B. Halczak, Karpatorusinizm w polityce II Rzeczypospolitej (w:) Wokуł roku 1918 w Europie Ś rodkowej, red. T. Nodzy1ski, Zielona Gуra 2010, s. 81-96.
³⁰ P.R. Magocsi, I. Pop, Encyklopedia of Rutyn history and culture, University of Toronto Press 2005, s. XXIV.
³¹ Великі групи лемків з Польщі й Словаччини були поселені 1946 р. на Волині в тих самих колгоспах. На думку видатного дослідника лемківської культури Штефана Крушка, між ними не виникло почуття єдності. Існували звичайні сусідські відносини. Обидві групи мали значні труднощі з пристосуванням до нових умов життя. Однак польським лемкам (згідно з оцінкою лемків словацьких) легше було порозумітися з українським населенням Волині. Вони послуговувалися діалектом, більш подібним до літературної української мови. Також ментальність і звичаї польських лемків були більш схожими на українські (інтерв’ю зі Штефаном Крушком, проведене 17.06.2011 р., знаходиться в автора). Оцінку Штефана Крушка підтвердили в розмові з автором також інші особи з середовища словацьких лемків, які повернулися з Волині у Словаччину.
³² J. Gruchał a, Tomasz G. Masaryk, Wrocł aw 1996, s. 164-165.
³³ Пол-Роберт Маґочі оцінює кількість „карпатських русинів“ на 1 654 500 осіб в усьому світі, у тому числі біля 640 тис. у США й Канаді (P.R. Magocsi, Nбrod znikadial’ ilustrowanб histуria kapatskэch Rusinom, Preš ov 2007, s. 11). Підрахунки проф. Маґочі цілком нереальні і суперечать офіційним статистичним даним. Дійсна кількість людей схильних ідентифікуватися з народом „карпатських русинів“ не перевищує правдоподібно кількадесят тисяч. Однак, якби проф. Маґочі навіть мав рацію, то гіпотетичних „карпатських русинів“ є занадто мало для того, щоб думати про якийсь визвольний рух.
³⁴ З деяких висловлювань прихильників карпаторусинського руху можна зробити висновок, що вони розраховують на розпад України і поділ її на частини – західну і східну Вважають, що тоді Закарпаття могло б відділитися від України та створити незалежну державу, до якої пізніше приєднано б інші землі гіпотетичної Карпатської Русі“. Такі сподівання цілком нереальні. На Закарпатті існує численна угорська меншина, а держава угорська не відмовилася від претензій на цю землю. Незалежна українська держава існує вже 20 років, змагається з численними проблемами, однак значно більша загроза розпаду існує в сусідній Росії.
³⁵ B. Halczak, «Karpatorusinizm” w polityce zagranicznej i wewntrznej pań stwa polskiego w XX w. (w:) Ł emkowie, Bojkowie, Rusini – historia, wspуł czesność, kultura materialna i duchowa. Tom III…, s. 65.
³⁶ www.stowarzyszenielemkow.pl (pobrane 10.09.2008 r.).
³⁷ Cytat za: P. Mazur, Dział alność ukraiń skich ś rodowisk nacjonalistycznych wś rуd Ł emkуw w latach trzydziestych XX wieku (w:) Ł emkowie, Bojkowie, Rusini – historia, wspуł czesność, kultura materialna i duchowa. Tom III…, s. 131.
³⁸ Ibidem, s. 31-32.
³⁹ Проблема з реєстрацією організації населення, яке декларує „сілезьку“ національність, тривала роками. Польські суди довший час відмовляли зареєструвати таку організацію, твердячи, що національність „сілезька“ не існує.
⁴⁰ Особисто я не є прихильником масового повернення лемків з України на польсьу Лемківщину. Вони потрібні в Україні. Однак, якщо визнається лемків „етнічною меншиною“, окремою від українців, то необхідно компенсувати цьому населенню виселення їх в Україну.
⁴¹ Виданий 1949 р. «Декрет про передання у державну власність земельних нерухомостей, що не залишаються у фактичній власності, які знаходяться в деяких повітах Білостоцького, Люблинського, Ряшівського й Краківського воєвідств“, не охоплював лісів. Державна адміністрація зайняла їх протиправно, не потурбувалася навіть про відповідні записи у кадастровій документації, де були вписані колишні власники. Після 1989 р. дало це можливість лемківським родинам старатися повернути майно. У більшості випадків адміністрація успішно блокувала такі намагання, видовжуючи час судового розгляду справ у нескінченність.
⁴² Того ж року в сусідній Польщі під час загального перепису населення українську національність декларувало біля 48 тис. респондентів, а лемківську – 10 тис. Однак тільки 2 тис. респондентів визначили себе водночас і українцями, і лемками. Українську національність як єдину декларувало 26 тис. респондентів, а лемківську – 5 тис.
⁴³ M. Muš inka, Rusini-Ukrajinci na Slovensku po pade koministickйho rež imu v roku 1989 (w:) Mniejszoś ci narodowe w Europie Ś rodkowo-Wschodniej po upadku komunizmu, red. B. Halczak, Zielona Gуra 2006, s. 305.
⁴⁴ Ibidem, s. 308.
⁴⁵ Автору цієї статті серболужицька проблема відома не тільки з наукових праць. Мешкає він недалеко Лужиць і багатократно мав зв’язок із серболужицьким діячами.
⁴⁶ Офіційно НДР керувалася у внутрішній політиці принципом «інтернаціоналізму“. Але на Лужицях інтенсивно розвивався видобуток брунатного вугілля відкритим способом, тому під виглядом розширювання території видобутку вугілля ліквідували серболужицькі села й нищили слов’янські спільноти, які формувалися протягом століть.
⁴⁷ A. Stachowiak, Dwujzyczne nazwy miejscowoś ci a dialog midzykulturowy na Ł emkowszczyź nie (w:) Ł emkowie, Bojkowie, Rusini – historia, wspуł czesność, kultura materialna i duchowa. Tom III…, s. 159 – 163.
⁴⁸ Це питання мало в минулому практичні наслідки. У Польщі в 1945-1946 рр. були брутальні переслідування української меншини. Значна кількість лемків втекли тоді у Словаччину, шукаючи там прихистку. Місцева влада відмовилася однак прийняти біженців. Їх тоді депортовано в Польщу. Водночас чехословацька держава надала допомогу словацькій меншині на польському Спішу. Словаки втекли з Польщі й отримали у Чехословаччині статус біженців. Чехословацьке посольство у Варшаві зверталася до польської влади з клопотанням у справі словацької меншини. (M. 􀃢 migel’, Lemkovski uteenci na Slovensku (1946): Hromadne prechody na uzemie krajiny, internacia v Strajkom a odsun (w:) Ł emkowie, Bojkowie, Rusini – historia, wspуł czesność, kultura materialna i duchowa. Tom II…, s. 97-112). Чехословаччина надавала також допомогу єврейському населенню, яке досить чисельно втікала з Польщі у 1945-1947 рр. побоюючись переслідувань. Надавали їм можливість переїхати на Захід або поселитися в Чехословаччині. Тільки від грудня 1946 р. через чехословацьку територію перебралося на Захід понад 12 тисяч єврейських утікачів з Польщі. (􀃽 eskoslovensko a Izrael v letech 1945-1956. Dokumenty, Eds. K. Kaplan et al., Praha 1993, s. 38-39).
⁴⁴ Ibidem, s. 308.
⁴⁵ Автору цієї статті серболужицька проблема відома не тільки з наукових праць. Мешкає він недалеко Лужиць і багатократно мав зв’язок із серболужицьким діячами.
⁴⁶ Офіційно НДР керувалася у внутрішній політиці принципом «інтернаціоналізму». Але на Лужицях інтенсивно розвивався видобуток брунатного вугілля відкритим способом, тому під виглядом розширювання території видобутку вугілля ліквідували серболужицькі села й нищили слов’янські спільноти, які формувалися протягом століть.
⁴⁷ A. Stachowiak, Dwujzyczne nazwy miejscowości a dialog midzykulturowy na Łemkowszczyźnie (w:) Łemkowie, Bojkowie, Rusini – historia, współczesność, kultura materialna i duchowa. Tom III…, s. 159 – 163.
⁴⁸ Це питання мало в минулому практичні наслідки. У Польщі в 1945-1946 рр. були брутальні переслідування української меншини. Значна кількість лемків втекли тоді у Словаччину, шукаючи там прихистку. Місцева влада відмовилася однак прийняти біженців. Їх тоді депортовано в Польщу. Водночас чехословацька держава надала допомогу словацькій меншині на польському Спішу. Словаки втекли з Польщі й отримали у Чехословаччині статус біженців. Чехословацьке посольство у Варшаві зверталася до польської влади з клопотанням у справі словацької меншини. (M. 􀃢migel’, Lemkovski uteenci na Slovensku (1946): Hromadne prechody na uzemie krajiny, internacia v Strajkom a odsun (w:) Łemkowie, Bojkowie, Rusini – historia, współczesność, kultura materialna i duchowa. Tom II…, s. 97-112). Чехословаччина надавала також допомогу єврейському населенню, яке досить чисельно втікала з Польщі у 1945-1947 рр. побоюючись переслідувань. Надавали їм можливість переїхати на Захід або поселитися в Чехословаччині. Тільки від грудня 1946 р. через чехословацьку територію перебралося на Захід понад 12 тисяч єврейських утікачів з Польщі. (􀃽eskoslovensko a Izrael v letech 1945-1956. Dokumenty, Eds. K. Kaplan et al., Praha 1993, s. 38-39).
⁴⁹ На зламі XIX i XX ст. частина словацьких лемків віднайшли у собі угорську ідентичність. У державі, якою керували угорці, приналежність до цього народу давала конкретну користь. Однак після Першої світової війни цей регіон включено складу Чехословаччини, де угорці стали меншиною, до якої було неприхильне ставлення. Більшість нещодавніх лемківських «угорців» тоді поспішно відмовлялася від будь-яких зв’язків з угорською національністю.
⁵⁰ Єдиним місцем, де вигнані у 1944-1946 рр. з Польщі лемки знаходили прихисток, була Україна. Біженців там приймали без особливого ентузіазму. Лемків чекала колгоспна біда, а навіть голод. Проте звідти їх принаймні ніхто не виганяв.
⁵¹ Україна має багаті засоби, тому її економічні проблеми не можуть тривати вічно. Кон'юнктура світового ринку теж міняється, як погода. Наприклад, ще в 60-ті рр. XX ст. Ірландія була бідною країною, багато тоді писалося про інерцію ірландців. Однак тепер думка про Ірландію цілком інша.

Український щотижневик у Польщі "Наше слово" №51, 2012-12-16