КРИВАВИЙ ТЕРОР НА ЛЮБАЧІВЩИНІ У 1944–1946 РОКАХ

За 17 місяців органи Республіки Польщі вбили 609 українців
Уже 30 років минає, як вивчаю минуле українців у Польщі в 1944–1947 рр. Здавалося, що не так багато з нових даних про наші жертви може мене здивувати… Кілька днів тому я випадково знайшов на інтернет-сторінці Центру досліджень визвольної боротьби у Львові документ про терор органів Республіки Польщі щодо українців, громадян цієї держави, у Любачівському повіті після ІІ Світової війни. Документ наводить такі жахливі факти, що відходить у минуле все відоме мені досі про вбивства, грабування та знущання над українцями в цьому реґіоні. На Любачівщині в 1944–1945 рр. Військо польське, Громадянська міліція та Управа безпеки й цивільні банди від імені держави проливали кров українців, зерно грабували з сіл десятками тонн, корови й коні захоплювали сотнями, залишаючи за собою смерть і попіл.


КРИВАВИЙ ТЕРОР НА ЛЮБАЧІВЩИНІ У 1944–1946 РОКАХ

Копія фраґменту звіту про терор на Любачівщині: список жертв Люблинця-Старого, що їх вбили ВП, МО і селяни римо-католицького віросповідання 8 березня 1945 р.

Якщо порівняти ці дані з даними про терор нацистського ІІІ Рейху у 1939–1944 рр. на Любачівщині, то побачимо, що державні органи РП убили в кілька разів більше українців, ніж ІІІ Рейх – євреїв, поляків та українців. Це порівняння не має на меті зрівнювати дві держави – воно необхідне, щоб зрозуміти цей терор, небувалий як на мирний, а не воєнний час. Воно далеке від нинішньої дешевої міжнаціональної ліцитації істориків і публіцистів щодо кількості жертв, спричинених тією чи іншою нацією. Убивають не нації, а організації, які несправедливо називають себе національними або такими, хто вбиває від імені нації.

Не нації, а організації
У контексті наведеного тут документа рахування жертв конфлікту між АК та УПА до січня 1945 р. і ВП, МО й УБ та УПА від кінця 1944 р. по кінець 1947 р. оправдане. Я наголошую на назвах цих формувань, тому що всупереч тим, хто любить уживати слів «українець» або «поляк» у 1939–1947 рр., міждержавного чи міжнаціонального конфлікту між поляками та українцями не було. Воювали відомі з назви збройні формування. Нема потреби замінювати їх націями.

Саме так розумів «українсько-польські стосунки» невідомий на ім’я, прізвище і псевдонім референт ОУН, який 1946 р. виготовив звіт про терор органів польської держави на Любачівщині щодо українців від серпня 1944 р. по кінець 1945 р. Він ніде не писав, що когось убив українець чи поляк – завжди називав збройне формування або назву села, звідки походила злочинна банда: Військо польське, Громадянська міліція, Управа безпеки або недержавні бандити – наприклад, особливо активні селяни з величезного й настільки ж бідного Майдану-Синявського.

Документ не має заголовка й починається з 9 аркуша. У ньому всього 81 аркуш. Невідомо, скільки їх утрачено (і чи були вони втрачені) після 90 аркуша, тому що він закінчується саме на аркуші з таким номером. Усе-таки автор зумів у ньому систематизувати інформацію про терор у 52 селах ІІІ, IV і частини V району в ІІ Окрузі Закерзонського краю. У 34 із них були смертельні жертви, яких усього я нарахував майже 600 (без жертв формувань СРСС). Неймовірну вагу має те, що автор навів не загальну статистику вбивств, а встановив особисті дані вбитих людей та вказав дати злочинів. Це забезпечує високу вірогідність документа.

Мапа масового убивства
Ось що можна довідатися про смертельні жертви терору на Любачівщині: Борхів – 2; Брусно-Нове – 13; Брусно-Старе – 18; Верхрата – 36; Воля-Велика – 2; Гораєць – 149; Гута-Стара – 12; Дев’ятир – 9; Диків-Новий – 2; Диків-Старий – 4; Жуків – 3; Кобильниця-Волоська – 10; Кобильниця-Руська – 33; Коровиця-Голодівська – 28; Коровиця-Лісова – 25; Криве – 1; Липина – 2; Лівча – 11; Мощаниця – 2; Німстів – 3; Нове Село – 3; Люблинець-Новий – 76; Люблинець-Старий – 42; Олешичі – 6; Підомщина – 23 (жертви більшовиків); Пріся – 1; Радруж – 14; Синявка – 27; Старе Село – 19; Суха Воля – 21; Тимці – 2; Хотилюб – 18; Цивків – 11; Щутків – 3; Ялина – 1. Не всі акти терору були записані, тому що інколи не було в кого отримати інформацію (напр., Башня-Горішня, Гамарня, Залуже).

Шкода, що в документі нема згадок про польські втрати, заподіяні УПА чи СБ ОУН. З документа випливає, проте, правда й про УПА: це збройне формування в період серпня 1944–грудня 1945 р. не було спроможне захистити українських громадян Республіки Польщі перед ВП, МО, УБ і Майданом=Синявським. Сили УПА виявилися кілька разів менші від реальних потреб.

Ось і жменя деталей. Чимало нового довідуємося про те, що, здавалося, уже було в міру відоме. Отже, Гораєць: перше вбивство припало на 25 вересня, друге – 11 грудня, третє на 13 грудня 1944 р.; 10 січня 1945 р. загинуло 7 горайчан. У документі наведено імена й прізвища 139 смертельних жертв етноцидної акції з 6 квітня 1945 р. (29 осіб поранено). Цього одного дня нападники пограбували майже 17 тонн зерна! Усі втрати Горайця – це 149 чоловік, 43 тонни зерна, 200 корів, 155 коней, 154 спалені хати. Втрати іншого села, Люблинця-Старого, за один день: 42 убитих, викрадено/забрано 82 тонни зерна, спалено 231 господарств.

Аж 8 аркушів узяв опис терору у Верхраті. Це велике село складалося з низки присілків, через що його боронити було нелегко. Тут довгий час гуляло прикордонне НКВД. Перший напад воно здійснило 25 липня 1944 р., убиваючи на присілку Манастирі 4 хлопців, забраних з присілка Завалиля. Цього ж дня там пограбували 13 сімей, забираючи корів, коней, одяг, взуття, речі домашнього вжитку. ВП почало виганяти верхратчан до виїзду на «батьківщину» 31 листопада 1944 р., грабуючи дощенту 9 сімей. Цього ж дня МО з Горинця здійснило перший арешт, який закінчився вбивством арештованого. Присілки Дагани, Манастир зникнули з лиця землі 2 березня 1945 р., – їх спалили вояки ВП. У першому вбили 3 чоловіків, у другому – 3, де в димі задушилися ще й 6 осіб. «Хоробрі» вояки, «воюючи з УПА», вивели звідти 23 коней, спалили 51 господарство. У присілку Німиця 10 березня 1945 р. МО пограбувало худобу в 16 сім’ях, домашні речі в 17 сім’ях.

Чи було можливе життя у Верхраті після того, як ВП кватирувало там три тижні (2–24 грудня 1945 р.), унаслідок чого: «пограбувало 211 селян-українців, у яких забрали 74560 кг збіжжя, 3 коні, 1 корову, 11 штук дрібного скоту, майже весь дріб [птицю], речі домашнього вжитку, продукти, одяг, взуття та інше. У хатах, з яких селяни втекли до інших сіл, повибивали вікна, поломили двері і порозвалювали печі та понищили хатню обстановку». У присілках Німиця та Лужок державна армія пограбувала 62 сім’ї: забрала в них 9854 кг зерна, 3 корови, 10 коней, 42 штуки дрібного скоту, майже всю птицю та інше.

Ось як автор звіту підсумовував результати діяльності державних органів Республіки Польщі щодо Верхрати: «Загально: убитих 36: жінок 3, мужчин 33 (через НКВД 13; через пограничників 3; через частини ЧА 1; через ВП 8 + 6 задушилося в криївках під час пожежі в часі акції; через УБП і ВП 1, через МО 1, через ВП 3 жінки); арештованих 82: 10 жінок, 72 мужчин (через НКВД 2 жінки й 20 мужчин – 10 звільнили; через пограничників 7 жінок – 5 звільнили й 12 мужчин – 7 звільнили; через ВП 27 мужчин – 24 звільнили, через УБП і ВП 1 жінку й 13 мужчин – 7 звільнили). Зрабовано: корів 24, коней 73, дрібний скот 117, збіжжя 144659 кг, загально зрабованих селян-українців 612. Спалених господарств 94. Ранених 4 мужчин (2 через пограничників, 2 через ВП)».

Міркуймо самі: виконавці терору чомусь наслідували збройні формування ІІІ Рейху чи здійснювали політику Республіки Польщі, що мала на меті перетворити її на національно «чисту» державу? Римо-католицькі селяни з Майдану-Синявського, які 27 березня 1945 р. убили 11 селян-українців у Хотилюбі, повторювали німецькі уроки чи вміли вбивати самі, просто для власної наживи?

ОУН документувала злочини органів Республіки Польщі не лише на Любачівщині. Мені відомо, що існує подібний список з Ярославщини. Архівні пошуки можуть виявити інші такого типу документи про кривавий терор. Сьогодні, коли на порядку денному стоїть питання рахування жертв (минулого року закінчили своє статистичне дослідження щодо Холмщини Мирослав Іваник та Ігор Галагіда), вони будуть відігравати неоціненну роль.
До речі, досі, читаючи звіти відділів Війська польського про кількість убитих «бандерівців», я жахався наведених цифр і думав: неможливо, щоб польські вояки убивали аж так масово і щоб нині про це не хотіло пам’ятати командування ВП. Тимчасом доводиться констатувати: Військо польське вбивало українців свідомо, систематично, без морального спротиву. По відношенню до українців у 1944–1947 рр. це військове формування слід уважати злочинним.


Богдан ГУК
Джерело інформації: ? Тижневик "Наше Слово"? №9, 2018-03-04 ? ІСТОРІЯ ?


#АКЦІЯ #«ВІСЛА» # БРУСНО #ГОРАЄЦЬ #ЗАКЕРЗОННЯ #ЛЮБАЧІВЩИНА #ЛЮБЛИНЕЦЬ #ОУН @ТЕРОР #УКРАЇНА-ПОЛЬЩА #УКРАЇНЦІ-ПОЛЯКИ #УПАскачать dle 11.3

оновити, якщо не видно коду