Акція „ВІСЛА” 28 квітня – 28 липня 1947 р.

Акція „ВІСЛА” 28 квітня – 28 липня 1947 р. 1947 р. понад 140 тис. польських громадян української національності було насильно депортовано з південно-східної Польщі. Переміщено їх на т.зв. Західні землі.

Офіційно депортація пояснювалася потребою ліквідації запілля Української Повстанської Армії. Вирішальним аргументом стала смерть ген. К. Свєрчевського в засідці влаштованій підрозділом УПА 28.03.1947 р. біля Яблінок. Наступного дня Політбюро ЦК ПРП вирішили «швидкими темпами переселити українців та мішані сім'ї на повернені землі (...), не створюючи компактних груп та не ьлижче100 кілометрів від кордону”. Однак ішлося тільки про претекст: депортації почалася ще в І пол. 1946 р.

Акція «Вісла» становила завершення заходів спрямованих на «остаточне вирішення» української проблеми в Польщі. У її межах після війни знаходилося прибл. 700 тис. українців. Усі вони мали бути переселені на совєтську Україну силою угоди про обмін людністю, укладеної в вересні 1944 р. з урядом УРСР.

Однак українська людність бажала залишитися на своїх споконвічних землях. Коли засоби адміністраційного тиску не дали результату, влада вирішила вжити сили: від вересня 1945р. задіяно тут Військо Польське, якого підрозділи часто складалися значною мірою з кресов'яків. Унаслідок цього переселення перетворилося в низку пацифікацій та депортацію. Тільки в Завадці Морахівській Сяніцького повіту в 1946 р. вояки ВП вбили 70 цивільних мешканців. «Репатріація» охопила десь 480 тис. чоловік.

Депортація 1 44-1946 рр. не задовольняла влади, отож почалася праця над планом наступної. Здійснити її призначено заступника шефа штабу ВП ген. С. Моссорові. Він очолив створену в квітні 1947 р. Операційну групу «Вісла» у складі 6 дивізій піхоти (приблизно 17,5 тис. крісів). Українське підпілля на території Польщі нараховувало тоді коло 1,5 тис. вояків та вже не було поважним противником, якого влада могла б справді побоюватися. Депортація почалася вранці 28.04.1947 р. - цього дня кожне з депортованих сіл опинилося у військовому кільці. Людям залишилося 2-5 годин на спакування рільничого реманенту, харчів, прив'язання худоби. Могли взяти з собою максимально 25 кг багажу - решту рухомого, не кажучи про хати, майна довелося залишити. ВП ескортувало людність спершу на т.зв. збірні пункти, де депортовані сортувалися за категоріями А, Б і В. Означали вони: занесення на списки УБ, військової розвідки або застереження депортаційного підрозділу. По допитах українців спрямовували на станції ПКП, де формувалися ешелони, які відправлялися до транзитних пунктів у Освєнцімі або Люблині На кожному етапі функціонери безпеки здійснювали селекцію людей - запідозрені у співпраці з УПА передавалися військовою судові. Позосталі, інколи прямо з допиту, направлялися до концентраційного табору в Явожні - колишнього філіалу гітлерівського Авшвіц. Усього ув'язного там 3873 українців, з-посеред них 161 умерло.

Акція „ВІСЛА” 28 квітня – 28 липня 1947 р. Був це вислід як поганих санітарних умов, жалюгідного харчування, жорстокості допитів. Кілька чоловік, не витримавши таборових умов, покінчило самогубством.

У таборі працювала спеціальна слідча група Міністерства Вона відібрала понад 500 чоловік, яких засудив Військовий районний суд у Кракові. Позосталі- понад3000 осіб - були ув’язнені без прокурорського наказу. У вересні 1947 р. підготовано понад 2000 актів звільнення з табору для осіб, яким не було можливості доказати яку-небудь провину, серед них були вагітні жінки, священики, а також кількадесят поляків.

Процедура допитів та зміни слідчих МҐБ спричинили те, що звільняти в'язнів почали аж у грудні 1948 р. Ті, кому вдалося уникнути Явожна, прибл. 136 тис. осіб, за час від 28.04 по 28.07 1947 р. були вивезені 431 ешелоном у Щецінське, Ольштинське та Ґданське, Білостоцьке і Вроцлавське воєвідства.

Михайло Марущак, село Арламів:

Першого травня 1947 р. до Арлаламова приїхало ВП, яке почало зганяти до нас людей з Ямни Горішньої. У хаті М.Гери стояв штаб, там почалося тортурувания невинних людей. Удень були допити, уночі люди сиділи в ямах, які самі собі викопали, аби швидше сходили пухлини від биття. По кількох днях тортур усіх забрали до тюрми, а потім до Явожна. Солтис з Ямни, Грабовський, а він був поляк вернувшись з Явожна, вирікся свого польського походження й навіть не хотів говорити польською мовою.

Акція „ВІСЛА” 28 квітня – 28 липня 1947 р.Жертв депортації поселяли в в колишніх німецьких господарствах так, щоб не виникали українські скупчення. Особливу увагу привертали тут сім'ї означені переселенською категорією «А». З метою відрізнити українців віж польських поселенців, їм надавалися спеціальні кольорові посвідки. На відміну від поляків - застосовувано щодо них різні обмеження, як-от заборона переміщатися з місця депортації без згоди безпеки. З метою здійснити швидку асиміляцію влада заперечила право українці національну освіту, публічне вживання рідної мови, доступ до преси. Повністю заборонено діяльність греко-католицької Церкви. Аж до 1949 р. не видавалися їм посвідки про особу. Будучи останньою хвилею поселенців на Західних землях, українці отримали найгірші, цілком запущені господарства, частина узагалі не отримала землі. Натомість держава в 1949 р. перебрала у свою власність нерухоме майно-власність депортованих, громадських організацій та УГКЦ. Останній акорд Акції „Вісла” - це депортування в січні 1950 р. лемків з сіл біля Щавниці в Новотарзькому повіті.

їли там на луь арешті вивезено ■жолиці. іроои кн парався якїїсь ж арешту, у іншім і ні, не мали де скриі ючим дротом. НЩ хвої ма^кна запалити вогню, і дгорожу, енмтде справі щя. Квесь санітаріят - ь

С. Нісевич, с. Добра :

Пізно ввечері дійшли ми до Лішави. Сиділи там на луках два тижні під військовою сторожею.(...)Нарешті вивезено всіх до Залужа, куди звозили вже людей з цілої околиці. Зробилося там страшне людське муравлище, кожен старався якось здобути харчі, не втратити корови, уникнути арешту, утриматися цілою родиною. Усі були нервові і непевні, не мали де скритися, були під голим небом, огороджені колючим дротом. На хворих і старих не звертали вже уваги. Не можна запалити вогню, щоб зварити їсти, не вільно вийти за огорожу, нема де справити потреби, ні одного лікаря чи санітара. Квесь санітаріят – наш Сян, до його берегу був доступ.

Ф.Кріль (з с. Глинне):


У Вільшаниці зібрали проти неба кілька сіл у таборі огородженому колючим дротом. Худоба ричала, була голодна.У кого була фірманка, той брав трохи сіна й годував її. Ломили ми тріща на підпалку й варити картоплю, бо нічого іншого не мали з собою. У табір приходили п'яні вояки. Вибирали молодих дівчат або молодиць, нібито на допит. Безкарно гвалтували їх під позором переслухання. Дехто з молодиць вішалися від сорому. У таборі тримали нас 7 днів. Прийшов транспорт. По чотири родини на вагон. У мить від'їзду почався великий плач, там більший, що ми переїжджали коло свого села. Ми не знали, що з нами станеться.

Є. Чубинський (з Грушівки):.


Гнали нас да збірного пункту в селі Варі. Цього дня виселяли також і

Яблоницю.Тримали нас разом у Варші кілька днів у стодолі. Хто не мав їж, тому військо давало їсти, але заразом з усіх сторін пильнувало нас. Вояки сказали нам, що як хтось буде втікати, зараз будуть до нього стріляти. Були з нами також польські родини з нашого села, хоч військо хотіло їх залишити тому, що вони поляки, але вони сказали, ні, бо як ціле село, то й вони їдуть.

Попри засудження Акції „Вісла” Сеймом Польщі у 1990 р. та слів від президента А. Кваснєвського у 2002 р., польські громадяни українського національності дотримуються погляду:

Акція „Вісла” триває далі. Адже законодавчі акти з 1947 і 1940 р.р., які позбавили їх землі, майна, узагалі ж – свободи та права на оборону, дійсні й досі, а процес національної асиміляції йде вперед. Демократична ІІІ РП не виправила кривди заподіяної українцям комуністичною ПНР.

Додати коментар

оновити, якщо не видно коду