“...Визнати історичну правду, якою б прикрою вона не була”

“...Визнати історичну правду, якою б прикрою вона не була”
Відкритий лист Товариства “Надсяння” до керівників України


Шановний пане Президенте!
Шановний пане Голово Верховної Ради!
Шановний пане Прем’єр-міністре України!


Нас не здивувати образливими антиукраїнськими випадами представників окремих організацій сусідньої Польщі, зокрема тих, що об’єднують колишніх т. зв. “кресов’яків” і “комбатантів”. Але коли в унісон їм у вересні минулого року міністр закордонних справ Республіки Польща Влодзімєж Цімошевич публічно заявив, що “для всіх поляків УПА була злочинною організацією”, а через деякий час таку ж думку під час перебування у Львові висловив і голова уряду РП Лешек Міллер, то стало очевидним, чого на офіційному рівні вимагатимуть наші західні сусіди від українців, відзначаючи цього року 60-річчя т. зв. “волинських подій”, і на яких засадах, за їх сценарієм, повинно досягатися примирення між нашими народами.

Ми сподівалися, що найвищі державні керівники України розцінять такі заяви, як грубе втручання у внутрішні українські справи. Але замість того. 12 листопада 2002 року у газеті “Голос України” Ви, пане Голово Верховної Ради України, заявили, що “наближається 60-та річниця волинської різанини, в ході якої від рук озброєних українців загинули десятки тисяч цивільних жителів польських сіл”. Хіба після цього можна дивуватися, що звичний для польських українофобів лексикон можна вже почути у виступах і посла РП в Україні М.Зюлковського, і високого представника президента РП М.Сівца?

Чи мали право українці Волині на своїй етнічній території боротися проти поневолювачів, якими для них у той час були не тільки німецькі та більшовицькі окупанти, а й нацистські колаборанти із польської т. зв. “гранатової поліції”, як і добре озброєні підрозділи Волинської округи АК, а з початку 1944 року – 27-ї Волинської дивізії АК, які силою зброї прагнули утверджувати польськість Волині? Сміємо заявити, що мали. Адже це природне право кожного поневоленого народу, кожної поневоленої людини!

Політичною силою, що організувала й очолила в ці роки боротьбу українських патріотів проти всіх поневолювачів, була ОУН, яка в жовтні 1942 року створила на півночі Волині Українську Повстанську Армію. На жаль, у цитованій вище статті ідеологія ОУН названа тоталітарною і фактично поставлена в один ряд з італійським фашизмом, німецьким нацизмом, російським комунізмом. Що ж тоталітарного було в девізі ОУН “Воля народам, воля людині”?

Нас дивує, чому з усього спектру драматичних, а часто й трагічних, українсько-польських взаємин першої половини XX століття польською стороною вириваються тільки події на Волині. Адже трагічні події на Волині були невіддільною складовою українсько-польського протистояння на всіх західних українських етнічних землях. У міжвоєнному періоді – це пацифікація українських сіл у Галичині, масове руйнування українських церков на Холмщині, нестерпна щодо українців національна та соціальна несправедливість у Західній Україні; а з початку 40-х – убивства українських громадських діячів на Холмщині, які навесні 1943 року переросли у винищення цілих українських сіл (Стрільців, Моложів, Тугані, Мірче та ін.).

Нас також дивує, чому акцент у тривалому польсько-українському конфлікті на Волині ставлять лише на 1943 році, та й ще на конкретному місяці. Невже польська “гранатова поліція” разом з аковцями не вбивали українців на Волині до і після липня 1943 року? Як стверджують самі польські автори – робилося це, інколи дуже успішно для польської сторони, особливо у другій половині 1943 року.

Невже дехто у сучасній Польщі вважає, що тисячі невинно убієнних, спалених живцем українських селян, зокрема людей похилого віку і дітей у Павлокомі, Пискоровичах, Малковичах, Березці, Бахові, Скопові, Терці, Люблинці Новому, Люблинці Старому, Горайці, Кобильниці Руській, Завадці Морохівській та в десятках інших сіл Надсяння, Любачівщини, Східної Лемківщини у 1945-1946 роках підлягають забуттю?

Додамо також, що лише навесні 1944 року в одному тільки Грубешівському повіті на Холмщині було спалено 47 українських сіл (Сагринь, Бересть, Ласків, Шиховичі, Турковичі, Модринь, Ліски, Річиця й інші) і замордовано польськими боївками майже 4000 українців.

Прикро, але в сучасній Польщі ми не знаємо нікого з відомих діячів, хто мав би політичну відвагу заявити вголос, що цивільне польське населення Волині було заручником антиукраїнської східної політики еміграційного польського уряду в Лондоні, згідно з якою українські землі не тільки Волині, а й Полісся, Галичини після поразки нацистської Німеччини повинні були стати невід’ємною частиною майбутньої повоєнної Польщі.

Ми розуміємо, що усталені стереотипи, хай навіть і наскрізь фальшиві, важко поборювати в суспільній свідомості. Але очищення замуленої ними історичної пам’яті – необхідна умова для взаємної довіри. Лише після цього можна говорити про справжнє примирення, а після нього і про взаємні прощення та вибачення.

Багато з нас були безпосередніми очевидцями страшного антиукраїнського терору в 40-х роках минулого століття, який чинили в Надсянні не тільки озброєні польські боївки, а деколи й вояки Війська Польського, функціонери Комітету внутрішньої безпеки та громадянської міліції. Ми всі стали жертвами брутальної депортації в 1944-1951 роках з рідної землі, на якій споконвіку компактно проживали наші предки. На жаль, ця наруга, вчинена над нами тоталітарними радянським і польським режимами, офіційно називалася “добровільною евакуацією”.

Попри все, ми, як ніхто інший, кровно зацікавлені в реальному примиренні, у нормальних взаєминах між нашими сусідніми народами.

Дорога, якою треба йти до цієї мети, по обидва боки кордону повинна бути однаковою – визнання історичної правди, якою б прикрою вона не була, і взаємна повага.

Саме ці наші прагнення і спричинилися до появи цього відкритого листа, який ми, делегати звітно-виборчої конференції Львівського суспільно-культурного товариства “Надсяння”, одностайно схвалили.

Володимир Середа ,

Голова Львівського регіонального

суспільно-культурного товариства “Надсяння”

Додати коментар

оновити, якщо не видно коду