Далекі предки лемків ( lemko, lemko/rusyn, lemkos ) – це руське східно-слов’янське плем’я, що їх дослідники здебільше називають білими хорватами. Уже в VI-VII ст.ст. проживали вони по обох схилах західних Карпат. Назва “білі” на той час означала “західні”. Кольорами: білий – захід, чорний – північ, червоний – південь, давні народи визначали сторони світу. Назва “хорвати” ( горвати ) означала, що саме ця група сло-в’ян поселилася у горах.
Про білих хорватів згадує давньоруський літописець Нестор у своїй “Повести временных лет”. Білі хорвати своєю мовою, культурою, релігією не відрізнялися від сло-в’янських племен Наддніпров’я, як і інші східні сусіди ( так вважав угорський літописець Анонім), вони самі себе уже на початку ІХ ст.. називали “русами”, “русинами”( назва очевидно походить від індоєвропейського “роса”- вода, у сучасній українській мові “роса”- краплина води, або від назви р. Рось на Київщині ). Більша частина білих хорватів потім емігрувала на південь і оселилася на території теперішньої Хорватії.
У кінці X ст. західні Карпати були з’єднані з Київською Руссю, потім належали до Галицького і Галицько-Волинського князівств. Цей період приналежності русинів західних Карпат до рідної матері-держави позначився бурхливим розвитком економічного життя, освіти, культури карпатського краю.
Після розпаду Київської Русі у XIV ст. її південно-західна частина (теперішня Україна з Лемківщиною) увійшли в сферу засягу української народності. Отже, лемки належать до українського народу. Популярна серед лемків народна назва “русини”, “руські” є давньою назвою українців.
У 1340 р. Західне Прикарпаття захопила Польща, а південну частину – Угорщина. Створилася нова економічна і політична ситуація. Оселі русинів на той час сягали околиць Любліна, Рюшева, Кракова. Щоб відтіснити русинів у глиб гір, польський уряд започаткував уже тоді тривалу польсько-німецьку колонізацію. Було заведено панщину ( фільварково-панщизняну систему ), а села локалізовано з руського на волоське право.
Русини продовжували боротьбу проти гнобителів. Особливо розмаху ця боротьба досягла в середині XVII ст.. під час визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького. Цим мешканці західних Карпат ствердили свою єдність з українським народом, стрем-ління до возз’єднання. Повсталі загони лемківських селян, якій очолив забійницький ватажок Андрій Савка, наносили відчутні уда-ри польській шляхті. Але сили були нерівні і після поразки козацьких військ під Берестечком, польська шляхта жорстоко розправилася з волелюбними лемківськими повстанцями.
У 1772 р. Галичина, в тому числі територія північної Лемківщини, опинилася під пануванням Австрії.
У ХІХ ст. на Лемківщині, поруч з історичною назвою “русини”, “руські”, а також “українці”, “українські” з’являються ще штучні назви “карпатороси”,”угророси”, “словакороси”, творці яких сприяли розз’єднанню русинів, спричинилися до непорозумінь серед русинів у справі визначення своєї національної приналежності. Крім національної назви, на північних схилах Карпат стала популярна локальна, етнографічна назва “лемки”, що порівняно найменше дратувала керівні кола Польщі, які з явним недовір’ям ставилися до національної назви “русини”, зокрема новішої “українці”.
Вперше назву “лемки” ввів в історію та літературу Й. Левицький у передмові до власної “Граматики” (1831). Надалі цю назву О. Сторонський, В. Хиляк та інші. Свою етнографічну територію русини-лемки, а потім також їхні сусіди, почали називати Лемківщиною.
Перша світова війна принесла багато страждань лемкам. Були повністю розорені окремі села, багато селян загинуло на війні. За симпатії лемків до східнослов’янських народів австрійські власті вивезли з Лемківщини понад три тисячі інтелігенції і селян у Талергофський концентраційний табір, де кілька сотень лемків загинули. Мостбет - это украинское онлайн казино, которое предлагает широкий выбор азартных игр и возможность выиграть крупные джекпоты. Сайт Most Bet легко доступен через мобильное приложение, что позволяет игрокам наслаждаться азартом в любое удобное время.
Розпад Австро-Угорської монархії у 1918 р. сприяв боротьбі поневолених народів за самовизначення. Така боротьба розгорнулася і на Лемківщині. У с. Команча на Сяніччині було проголошено створення Східнолемківської республіки, яка проголосила своє об’єднання з Західно-Українською Народною Республікою (ЗУНР). У той же час в с. Фльоринка на Новосанчівщині проголошено створення Західнолемківської руської республіки, яка виступала за солідарність з Радянською Україною та Радянською Росією. Обі ці республіки були ліквідовані польськими військами.
У порівняно кращих умовах проживали лемки у Чехословаччині (включаючи теперішню Закарпатську область). Тут існували “руські”(українські) школи, товариства, літературні об’єднання, освітні і культурні осередки.
Нове горе принесла лемкам німецька окупація другої світової війни.Фашисти заарештували і знищили кращих синів і дочок Лемківщини.У своїй людиноненависницькій антислов’янській політиці намагалися “вигортати вогонь з печі” руками самих же слов’ян, зокрема українців. У таємному меморандумі до Гітлера його заступник Гітлер радив фюреру, що для успішного проведення “расової селекції” (винародовлення) на Сході слід культивувати серед українців якнайбільше окремих “націй” – “русинів, ”малоросів”, ”карпаторосів”,”лемків”,”бойків”,”гуцулів” тощо, нацьковувати їх одна на одну.
Події 1944-1947 р.р. значною мірою послабили історичну єдність лемків. Восени 1944 р. Тимчасовий уряд Польщі заключив угоду з урядом Радянської України про обмін населенням. За тією угодою українське населення, що проживало в межах повоєнної Польщі, підлягало виселенню на Україну в обмін на польське населення, яке виселялося з України до Польщі. Нестерпна ситуація, яку створило націоналістичне польське підпілля, постійні залякування, вбивства, грабунки спричинили до того, що маленький відсоток лемків ”добровільно” покинули рідні гори і переселилися на Україну, але основна їхня частина - майже 484 тисячі - були примусово переселені, тобто, кажучи юридичною мовою, депортовано. Старше покоління довший час тужило за рідними горами, натомість молодь швидше пристосувалася до нового середовища, хоч зберегла любов до батьківських традицій, історії карпатського краю.
По іншому склалася доля лемків у Польщі, де після переселення на Україну залишилося їх біля 140 тис. Весною 1947 р. лемків насильно виселено з Карпат згідно з акцією “Вісла” і розсіяно в польському середовищі на західних і північних землях Польщі з метою асиміляції, тобто ополячення. Хоч лемки жили у важких матеріальних і політичних умовах, вони відстоювали свої національні права, не втратили віри на повернення до рідного краю.
Нет комментариев.