---

1-2 серпня в урочищі Бичова поблизу Монастириська відбудеться XVI Всеукраїнський фестиваль лемківської культури «Дзвони Лемківщини», який щороку збирає тисячі гостей — як, власне, лемків, так і шанувальників лемківської культури.

Щоправда, торік через трагічні події в Україні фестивалю не було, нині ж він відбудеться у дещо зміненому форматі.
Як саме — «Новій Тернопільській газеті» розповідає голова Тернопільської обласної організації Всеукраїнського товариства «Лемківщина» Олександр Венгринович.

— Пане Олександре, торік фестивалю «Дзвони Лемківщини» не було. Чому його вирішили проводити нині, адже ситуація в Україні не змінилася, а ще більше загострилася?

— Торік була революція, серед Героїв Небесної Сотні загинуло й двоє лемків — Назар Войтович зі Збаражчини та Володимир Жеребний із Львівщини. У зв’язку з тими трагічними подіями ми вирішили тоді фестиваль не проводити. Відверто кажучи, сумнівалися, чи проводити й тепер, адже такого задоволення та морального піднесення від проведення фестивалю, як у попередні роки, через нинішні події в Україні немає. Але з іншого боку, коли фестиваль відбувається рік за роком, усе йде за інерцією налагоджено, а стається розрив, як торік, — виникають додаткові запитання, погодження, щоб усе це провести. Ми уже провели 15 фестивалів! За цей час почалося потужне відродження лемківської культури, створилися сотні колективів. Якщо тим колективам не дати виступати, загальмувати той процес — хтозна, чи вони збережуться. Так, колектив може виступити кілька разів у селі, в районі, але для нормального розвитку він потребує великої сцени. Тож ми звернулися до Тернопільської ОДА із запитанням, чи будемо нині проводити фестиваль. Як мені відомо, обласна адміністрація звернулася до Президента України, Кабінету Міністрів, радилися також з хлопцями-військовими. Врешті-решт усі дали «добро» на проведення фестивалю.

— Чим будуть цього року «Дзвони Лемківщини», зважаючи на події в Україні, вирізнятися від попередніх?

— Щороку у перший день фестивалю дзвонили усі церковні дзвони в Монастириську — так «Дзвони Лемківщини» будили усіх, щоб люди побачили велику театральну хочу, яка розпочинала фестиваль. Цього року її не буде, натомість — театральні дійства біля пам’ятника Шевченку, біля пам’ятного знака Жертвам депортації, а також покладання квітів у сквері Матері Божої на честь загиблих в АТО та Небесної Сотні. Потім — спогади про 70-річчя депортації та патріотичні пісні лемків. На фестивалі буде знаменитий ансамбль з Польщі «Кичера», який об’їхав весь світ, приїдуть виконавці з Донеччини і села Переможне на Луганщині. Загалом з-поза меж області до нас приїдуть близько 30 колективів. Люди з Америки, Португалії, Іспанії та Словаччини спеціально беруть відпустки, щоб приїхати на наш фестиваль і виступити.
До речі, «Дзвони Лемківщини» дали поштовх проведенню фестивалю лемківської культури в Іспанії!

Наша культура настільки самобутня, що майже в усіх мистецьких колективах України різного жанру присутня лемківська пісня. Чи це Джамала, яка з «Верше, мій верше» здобула гран-прі на «Новій хвилі», чи Славко Вакарчук, у якого мама лемкиня, тож до свого репертуару він включив лемківські пісні. Є така колядка, де співається, що «гуцули добре трембітають, бойки добре грають, а лемки добре співають». Ми б хотіли, щоб цей фестиваль, якщо не буде війни, в нас жив довго-довго, тому що його проведення — це відродження і збереження лемків, а це наша головна мета.

— Що вирізняє лемків з-поміж інших етногруп? Можете назвати кілька позитивних і негативних рис лемків?

— Ми прожили тисячоліття в горах і, певно, що боротьба за виживання в горах — це надзвичайна складність. Тож у лемків виробилася впертість до досягнення мети. Ця риса і позитивна, і водночас негативна. Тому що коли проявляється бездумна впертість, вона шкодить, а коли це впертість у досягненні мети — то шлях до успіху і добробуту. Згуртованість і велика духовність — також риси лемків. До речі, серед священиків багато лемків, думаю, у кожній тернопільській церкві є такий священик. Лемки прийшли сюди з яскраво виражено самобутньою культурою і саме духовність допоможе нам зберегти її і далі. До речі, у лемківському стилі побудовано три церкви у нашій області: в селі Лопушне на Лановеччині, Тернополі — церква Святого Йосафата на вулиці Лучаківського і ще одну дерев’яну церкву ми нині споруджуємо на вулиці Львівській, за ТНЕУ. А на Лемківщині було спалено та знищено понад 300 церков... Під час фотовиставки на фестивалі ми покажемо близько 50 з них.

— Правда, що лемки, аби зберегти чистоту роду, шукають собі пару поміж своїх?

— Не так, щоб аж надто, але це є. Отак і мені Бог дав: в моїй сім’ї навіть невістки лемкині, причому ми дізналися про це вже після того, як сини обрали їх собі. Якби така традиція протрималася, то ми би довше збереглися як етногрупа. Власне, це інстинкт збереження малого народу. Лемки — невеликий народ, тож цей інстинкт зберігався, особливо, коли ми жили на Лемківщині і нас оточували багато інших народів — поляки, словаки, євреї. І навіть коли нас депортували сюди, кожен старався зберегти ці традиції, хоча те, що ми розсіяні по світу, звичайно, дуже вплинуло на асиміляцію.

— Ви згадували, що на фестивалі будуть виконавці із Донеччини та Луганщини. Як лемки потрапили аж туди?

— Під час депортації із Західної України вивезли близько 900 тисяч поляків, а лемків сюди — 600 тисяч. Розмістити нас всіх у Західній Україні можна було, але в міста було заборонено завозити, тому що у квартири та будинки, які залишили поляки, нас не пускали, туди завозили «визволителів». Але ми тут хоч якісь розвалені хатинки могли знайти, а багатьох лемків за участь у визвольній війні поселяли в степи, де нічого не було, — в Херсонську, Кіровоградську, Луганську та Донецьку області. Люди мусили копати собі землянки і жити в них, зимувати… Більше пощастило тим, хто потрапив у село Переможне на Луганщині, де була німецька колонія, наші люди зайняли їхні будинки.

— Під час боїв на Сході Переможне постраждало?

— Дуже! Переможне — за два кілометри від аеропорту… Там багато лемків. Коли прийшли росіяни, вони занесли їх до списків тих, кого мають розстріляти. Чому? Свого часу ми проводили в Переможному фестиваль лемківської та української культури. До нас підходили місцеві козаки і дякували: «Дуже добре ви робите, продовжуйте проводити у нас фестивалі українською мовою». Тож зрозуміло, що для загарбників лемки як осередок українства небезпечні. Ці люди з Переможного, які потрапили у розстрільні списки, тікали о четвертій ночі з батальйоном «Айдар». Серед тих, хто залишився, навіть є розстріляні… Фермер, який був головним спонсором фестивалю в селі Переможне, каже, що залишив 600 тонн зерна, купу соняшника, комбайни «Джон Дір». Тепер він перебрався до Копичинець, інші з Переможного подалися на Львівщину, Івано-Франківщину, залежно, хто де мав родичів чи добрих знайомих. Вони все залишили, втекли ні з чим, але дають собі раду. Ця наша впертість не дозволяє нам опускати руки. Я завжди кажу: якщо дуже впертий, то, певно, лемко! (Усміхається, — авт.).

Є серед лемків і «кіборг» — Володимир Гавриляк, молодий, десь 22-24 роки, хлопець, який пішов в АТО добровольцем, син мого колеги. Коли валився аеропорт, він потрапив під конструкції і пробув там кілька днів. Наші відступили, тож його витягли уже ці з так званої ЛНР, бандити — не бандити, не знаю, як їх назвати… Вас долгое время преследует фантазия, что же происходит за кулисами раздевалки в спортзале, на работе или же, к примеру, в бассейне? Тогда загляните к нам! У нас в хорошем качестве https://xn----ztbcbceder.tv/v-razdevalke порно в раздевалке это основа целой категории, предназначенной для любителей подглядывания в это сакральное сексуальное место. Смотрите на секс за кулисами мест для переодевания. Вони витягли його звідти, Володя був без свідомості, завезли до лікарні, відрізали ногу… Нині він уже вдома. Якщо йому встигнуть дати протез, він зможе приїхати до нас на фестиваль.

— Пане Олександре, як ви не як організатор, а людина, яка постраждала під час депортації, переживаєте «Дзвони Лемківщини»?

— Туга неймовірна... На сцені у Монастириську є такі слова: «Цне мі ся за Тобом, мій лемківський Краю». Є багато людей, які хотіли б повернутися туди, які хотіли б бути там. Тому що той край незабутній, неповторний. Наше Тернопілля красиве, але всіх людей тягне в гори — де бурхливі річки, де красиві смереки. «Що може бути краще гір? Тільки гори», як співав Висоцький. А наші гори настільки оздоблені красою! Дуже хочемо, щоб нарешті була політична оцінка тих злочинних подій. Ніхто перед нами досі ще не вибачився за цю трагедію нашого народу. Ми чекаємо на це. А ще чекаємо на безвізовий режим, адже там могили наших родичів, там ще залишилися наші рідні, а ми, щоб поїхати до них, мусимо чекати. А хотілося б їздити туди, як додому…