Лемківська писанка: повернення втраченого


Лемки, разом з гуцулами та бойками, одна з найцікавіших етнографічних спільнот українського народу. Споконвіків вони заселяли західні схили Карпат, де творилася їх самобутня культура. Особливою є говірка, пісня, народний одяг, побут. Але в 1945 році вони несправедливо втратили свою територію, а самих лемків порозкидали по Польщі, Словаччині та всіх реґіонах України. Це призвело до величезної втрати культури, звичаїв, обрядів тощо. Так сталося і з лемківською писанкою, яка значно відрізняється від писанок інших районів України і має окрему техніку написання. Але відрадно те, що за часів незалежності лемківська писанка поступово відроджується і вже не існує проблем її побачити.

Про лемківську писанку і процес її відродження у розмові з писанкаркою, дослідницею лемківської писанки, членкинею Фундації дослідження Лемківщини Марією ЯНКО
.

— Пані Маріє, розкажіть про основні риси лемківської писанки: орнамент, символ, кольорову гаму.

Лемківська писанка: повернення втраченого— Основний символ лемківської писанки — Сонце, адже це символ життя і світла. Важливий символ — Зірка — донька Сонця. Якщо в зірці парна кількість промінчиків, то вважалося, що це зоря – провісниця щастя. Також поширений Віночок, який свідчив про чистоту дівоцтва. Часто використовується символ дерева, ластівки — провісниці весни. Відносно дерева, то люди вірили, що дерево має душу, що воно плаче і з великою пошаною ставилися до нього. Якщо, наприклад, зрубували яблуню, то обов’язково замість неї садили ще 7 дерев. Велика пошана була до бджілки. Її теж часто писали, а зараз уже чомусь мало пишуть. Символ бджілки був дуже важливий, бо вважалося, що це Божа комаха і про бджолу не казали, що вона здохла, а загинула або вмерла. Тобто була така повага як до людини. І бджола, власне, давала нам матеріал до написання, тобто знаки письма наших предків. І, звичайно, технічний матеріал — віск, яким писали. Люди могли бути неграмотними, але побажання добра, щастя, здоров’я несли було великим. І це закладалося з покоління в покоління. Тобто тоді навіть не можна було відходити від тих основних символів. А зараз, у творчих писанках, ми на одній писанці можемо поєднувати два і три знаки, гарно вплітаючи їх в орнаментику.

Щодо колористики, то в лемківській писанці переважають світлі, яскраві кольори, тобто темних писанок нема, на відміну від багатьох інших регіонів. Якщо раніше писанки були в основному одноколірні, то тепер ми, писанкарі, поєднуємо, хто хоче щось нове внести в орнаментиці, і два, і три і більше кольорів.Для кольорової гами лемківських писанок характерні червоний, вишневий, жовтий, оранжевий, зелений, салатовий, синій, блакитний та білий кольори. Але символи використовуємо лише традиційні.

— Як виглядає техніка написання лемківської писанки?

—Лемківська писанка найбільше відрізняється від гуцульської та багатьох інших технікою написання. Інструментом написання є шпилька, яка за формою нагадує маленький цвяшок, гострий кінець якого встромлений в дерев'яну паличку, а маленьку головку, що на другому кінці шпильки, вмочують в розплавлений в металевій посудині віск. Переносячи капельку воску на поверхню яйця, можна намалювати крапку, або краплю (крапку з продовженим штрихом, прямим чи вигнутим). Мені також розповідали писанкарі, що користуються навіть шпилькою для волосся. А моя мама і ще деякі старенькі майстрині бачили, як писали звичайним сірничком. Вмакали в гарячий віск і тоді робили товстішу крапельку, бо головка сірника більша. Але є дрібненькі булавки, якими можна зробити складний і тонкий орнамент, характерний для Лемківщини. До речі, ота крапка на лемківській пісні означає краплини дощу, за допомогою якої оживає природа.

Фарбуємо від світлого до темнішого. Спочатку по білій поверхні, за допомогою шпильки, гарячим воском наноситься малюнок, який повинен залишитись білим. Потім яйце опускається в жовту фарбу. По жовтій поверхні гарячим воском наносяться штрихи, які повинні на поверхні зафіксувати жовтий колір. Після цього яйце опускається в червону фарбу. На червоній поверхні воском наноситься малюнок, який повинен залишитись червоним. Для того, щоб пофарбувати решту поверхні яйця в блакитний колір, червоний колір з поверхні яйця витравлюється розчином оцту. Вибілене яйце опускається в блакитну фарбу.

— Чи залишилися древні орнаменти лемківської писанки у писанках лемків поза межами Лемківщини?

— Залишилося. Коли ми проводили у 2009 р. “Фестиваль лемківської писанки” у Тернополі, то було приємно, що приїжджали жінки, які говорили: “А моя бабця писала тільки в один колір і тільки такий орнамент”. Тобто він десь в різних писанках був між собою схожий, але цікаво, що в різних селах почерк відрізнявся. Дотепер є люди, котрі принципово зберігають давні традиції лемківської писанки. Хоча були писанкарі, котрі намагалися внести щось нове. Але знову ж таки зберігали символіку, і якщо підходити до того по-філософськи, то вони трактували це по-своєму. Наприклад писанкар Зеновій Пєньонжик поєднує хатинку під соломою і людей. То є художня графіка, але дуже гарно поєднано. Він відображає культуру і характер Лемківщини. Сама техніка писачка дає крапельну фактуру, ніби видовжену, що дуже гарно виглядає та стріха зі соломою.

— Чи послуговуєтесь натуральними барвниками?

— Раніше ми користувалися натуральними барвниками, які варили з кори дерев. Наприклад, з дикої яблуні добували світлозелений колір. Також варили паростки жита, котра давала зелений відтінок. Вільха давала чорний колір. Використовували відвар цибулиння, з чого виходив такий теракотовий, червоного відтінку колір, мабуть найгарніший з усіх. Але зараз менше стараємось використовувати натуральні барвники, бо час диктує свої умови. Користуємося аніліновими барвниками, які використовують в основному для фарбування вовни.

— Чи існує якась магічна підготовка розпису лемківської писанки?

— Старші люди, думаю, притримуються того посту перед написанням писанки. Пам’ятаю, коли моя мама сідала писати писанку, казала: “Боже, поможи”. Головне, як так думаю, писанкарі, котрі сідають писати писанку, в основному сідали з добрими помислами, з добрим настроєм, з добрими побажаннями і любов'ю до її написання, щоби в ній вже були закодоваані і любов, і доброта, і щирість, і гарні побажання. Зараз уже того не дотримуються. Тоді, напевно, люди були більш духовні, а зараз усі кудись спішать.

— Можна вважати, що зараз відбувається процес відродження лемківської писанки?

— Саме так. Це переважно відбувається в нас, на західній Україні. Пригадую, коли у 2008 р. в Києві я представляла Львівщину на конкурсі дитячої писанки, треба було написати свою реґіональну писанку і творчу. Тоді моя учениця зайняла перше місце в Україні. Цей конкурс мав назву “Воскресна писанка”, і я вважаю, що наша писанка там воскресла.

— Хто Вас навчив писанкувати? Які орнаменти використовуєте у своїх авторських писанках ?

— Писанку, пам’ятаю, почала писати ще в дитинстві. Вона була не настільки гарна як зараз є, бо за всі ці роки написала уже кілька тисяч. Навчила мене писати мама і, власне, писала вона встромленим цвяшком до олівця, вмокала у віск і над пічкою ми писали такі писанки. Фарбували тоді фіолетовим чорнилом, медичною зеленкою, марганцовкою і цибулинням.

Мої батьки народилися в селі Рябе на сході Лемківщини, на межі з Бойківщиною. Моя мама зберегла ту символіку, що була в їх краї. Основним було Сонце. Також пам’ятаю що вона писала Віночок. Потім, коли я вже трохи стикнулася з тим і шукала літературу з написання писанки, то знайшла більше символіки і використовую більше.

Пізніше, коли не раз побувала на виставках і бачила писанки різних реґіонів, ніде не зустрічала лемківської і з того мені було дуже прикро. А в 2001 р., коли у Львові відкривали Палац мистецтв, я вперше подала на виставку свої писанки. Згодом була ще виставка до Великодня. Потім стали з’являтися на виставках писанки нашої львівської писанкарки Марії Станкевич.

У своїх писанках, в основному, використовую Сонце, Віночки, Дерева і Ластівки. Пишу також церкви і хати, людей, тобто графіка така більш багатостороння. Поєдную також символ води, без якої неможливо жити. Іноді вживаю символ Риби, яка стала щастям і набула значення апостолів.

На жаль, я не зберегла свої перші писанки. Коли приходили свята, то писала і собі, і людям. Але зараз у мене вже є колекція з 300 писанок, але там є писанки і мої, і моєї доньки. І всі вони різні.

— Знаю, що Ви професійно працюєте з писанкою?

— Я працюю у Львівській Школі народних мистецтв і часто ми з дітьми у передвеликодній час розписуємо писанки. Також, мене часто запрошують проводити майстер-класи з лемківської писанки в різні установи. Проводжу майстер-класи і в Шевченківському Гаю, де всі бажаючі можуть написати лемківську писанку. Запрошують також у школи. В 2004 р. приїжджала група дітей із Донецька і Луганська, і для них ми проводили майстер-класи з вишивки та писанкарства. І мене зацікавило, що одна дівчина з Донецька сказала: “А в нас одна бабця також розписує писанку сірником. І вона полька”. Діти ж не знають, що та людина, може, була переселена з тих сторін, де зараз Польща, але це наша українська жінка, яка була насильно вивезена і зберегла на східній Україні лемківські традиції.

А нещодавно я їздила в м. Южне Одеської області, де в Будинку дружби, що при Одеському портовому заводі і проводила майстер-клас з лемківської писанки. Перед тим майстрині показували писачком, а я показувала шпилькою. Всі були в захваті. Пробували як дорослі, так і діти.

— Лемківська писанка має ті ж функції, що й інші писанки?

— Звичайно. Її святять у церкві. Але ще можемо додати до кошика звичайне сире яйце. Це означає, що освячувати пустоту не можна, але якщо навіть клали писанку, яка була для краси, то обов’язково у цю видуту шкаралупку клали зернятко, щоб не було порожнечі, щоби там було життя.

— На початку квітня цього року у Львові проходив “Фестиваль лемківської писанки”. Розкажіть про нього.

— Ініціатором фестивалю був голова Всеукраїнського товариства “Лемківщина” Олександр Венгринович. Тобто він перший звернувся з такою пропозицією до нашої Фундації дослідження Лемківщини, а теперішній голова цієї фундації Петро Гандяк підтримав. А ще посприяла в цьому Галина Вихованська — директор Школи народного мистецтва у Львові, надавши нам приміщення.

Перший фестиваль товариство провело у 2009 р. в Тернополі. Це був Всеукраїнський фестиваль. А вже наступний ми провели у Львові і він став міжнародним. І це вже була не лише можливість зібрати більше людей, які пишуть лемківську писанку, а також дати їм можливість розуміти важливість, що вони зберігають і що це наше завдання зберегти писанку найзахіднішого регіону України.

На фестивалі були представники майже з усіх областей України. Також ми запросили гостей зі Словаччини, Польщі, Сербії. Пригадую, що в Тернополі на І Всеукраїнському фестивалі була дівчина-студентка Теса із Зімбабве. Дуже цікава дівчина, за 2 роки вивчила українську мову. Вона з радістю вчилася розписувати лемківську писанку. А цього року до нас приїхали таджицькі студенти, котрі навчаються в Тернополі. Були в нас також гості з Криму, котрі зацікавилися фестивалем і вчилися писати писанку.

На фестивалі була урочиста частина, були зачитані доповіді на тему дослідження і відродження лемківської писанки, майстер – класи з писанкарства і відкриття виставки лемківської писанки, котра діє дотепер. Проходив фестиваль у музеї “Шевченківський Гай”.

Розмовляв Юрій АТАМАНЮК
Джерело інформації http://www.chasipodii.net/article/8234/


Лемківська писанка: повернення втраченого

Лемківська писанка: повернення втраченого
На світлинах авторські писанки Марії Янко.

Нет комментариев.