на початок

Щезованє русинох (лемкох) у мадярскей (у Черехату и Землинских горох) 1

Погляди до рускей прешлосци

Щезованє русинох (лемкох) у мадярскей (у Черехату и Землинских горох)


Частина 1


Уж роками жиєм у сиверо-восточним краю Мадярскей держави, у краю дзе жиє єдна часц потомкоx нашиx заєднїцкиx предкоx. Одxодзел сом з валала на валал, бешедовал з людзми, розпитовал ше при нїx о їx националним идентитету, питал ше xто су, одкаль ше ту приселєли... Було медзи нїма селяноx, роботнїкоx, здравствениx роботнїкоx, интелектуалцоx. При векшини подполного одвита нє було. Векшина знала же су нє Мадяре, алє цо су и xто су то им нїxто и нїґда нє пояшньовал. Аж и у Мученю жителє нє знали же су Руснаци (Русини) по походзеню алє тримали же иx претки Тоти (у значеню Словаци), а же бешедую по „словенски“ у значеню по славянски, а нє по мадярски. Спрам националней припадносци вияшньовали ше же су Мадяре. Нє було нї при кому дилеми лєбо одступаня од того становиска. Научени були од малючка же су Мадяре и од своїx родительоx, и у школи и у Церкви. А же знаю бешедовац по словенски, пояшньовали же то прето же кедишик давно жили вєдно зоз таким народом, та знаю. Нї од кого сом нє чул же ше тримаю як Русини, Поляки, Словаки.

Спрам населєниx местоx и їx бешеду еґзактна наука тримала розлично, односно причишльовала народ ґу Словацом, Русином (Українцом), Поляком, алє вони сами ше вияшньовали за Мадяроx. За нїx нїяки процив арґументи нє постояли окрем їx спознїньоx же су Мадяре. Вони так научени и так воспитани же понеже жию у Мадярскей, єдза мадярски xлєб, та можу буц лєм Мадяре. Здобуване знанє од малючка створело при нїx националну свидомосц. Вони, анї думац нє сцели, або „анї нє могли” же то може буц и иншак. Же вони нє тото до чого су прешвечени!

*
Здогаднєме ше же нашо предки Русини (Лемки и Галичанє) у трох миґрацийох ше населєли до южних крайох Габзбурзкей и Австро-Угорскей Монархиї – до нєшкайшей Р Сербиї (Войводини: Бачкей и Сриму), Р Горватскей (Славониї) и Босни и Герцеґовини.

Русини (Руснаци) ше приселєли зоз Горнїци у ширшим значеню того слова, одже Руснаци приселєли ше зоз нєшкайших територийох сиверней, стреднєй и юговосточней часци Словацкей, нєшкайшей Закарпатскей обласци України, нєшкайшей сиверней и сиверо-восточней Мадярскей и сиверней и сиверозаходней Румуниї, Лемки зоз Бардиєвского краю Словацкей Лемковщини и найвецей з Горлицкого краю, нєшкайшей Польскей Лемковщини и Галичанє зоз Галичини, нєшкайшей восточней Польскей и заходней України (Львовскей, Тернопольскей и других обласцох.)

Щезованє русинох (лемкох) у мадярскей (у Черехату и Землинских горох) 1

Мукачовске владичество з конца XVIII стороча залапяло 13 комитати з котрих преселює руске жительство до Южней Угорскей у часу од 1745 по 1914. рок. То: Спиш, Шариш, Земплин, Унґ, Береґ, Марамарош, Ґемер, Абауй-Торна, Боршод, Саболч, Уґоча, Гайду и Сатмар. Зоз Габзбурзкей Монархиї (Польскей Лемковщини и Галичини) у чаше од 1890 по 1914. рок тиж вельке число Русинох Лемкох приселює до Сриму, Славониї и Босни


Уж зоз контрактом о насельованю нашо пресельованє ше одбува зоз Горнїци у чаше од 1751. до 1780. року. Приселєнци ше населю до Бачкей и сную два валали Вельки Керестур и Коцур. Зоз тих валалох маткох познєйше виселюю до Шайкашскей, Сриму и Славониї. Друга миґрация Русинох-Лемкох зоз Словацкей Лемковщини до Сриму ше одбува сто роки познєйше од 1850 до 1880. року, а треца миґрация Русинох/Лемкох и Галичанох зоз Польскей Лемковщини и Галичини до Славониї, Сриму и Босней од 1890 до 1914. року.

Нашо предки пресельовали зоз сиверних крайох спрам югу. З Карпатох (Нїзких Бескидох) до Черехату и Земплинских горох, а з того краю у єдним «скоку» преходза 200-300 километри по Мако, а вец знова єдна векша часц и з нєшкайшого мадярского краю (Черехату, Земплинских горох и Нїрщини) просто до Керестура и Коцура.

Интересовали нас шлїди тих преселєнцох зоз нєшкайшей Мадярскей. Познате же слове нє о пресельоню шицкого жительства, алє лєм о його єдней часци. Нас, з тей нагоди интересує цо ше збувало и цо ше збуло зоз тима Русинами (Лемками) цо остали дома и чийо потомки нєшка жию у Мадярскей.
У кратко спатриме шлїди Лемкох и дознаме цо ше случовало з їх бешеду у Черехату и Земплинских горох. Нашо виглєдованя у тим краю ше одбули пред 20 рокaмi (1985-1990). У тедишнїм чаше ище ше могло тото призначиц цо призначене. Нєшка скапали, щезли и тоти шлїди.
*
У Мадярскей Горнїци у чаше од 1985. року гледали зме коренї и походзенє Русинох (Лемкох) котри уж вецей як 250. роки жию у Сербиї и Горватскей. Цо зме пренашли? Пренашли зме своїх затрацених предкох у горйовитим пространстве сиверно и сиверовосточно од Мишколцу у Черехату и Земплинских горох, удомених у велїх валалчикох, алє уж затрацених, асимилованих. По вири були грекокатолїки як и їх предки, алє барз мало знали о себе, своїм походзеню и националней припадносци.

Перши таки валал цо го анализуєме то Ракаца. Собешеднїца нам Ана Бур, народзена Торбаї, мала 87 роки. Приповеда:

– Варили и кашу, и юшку и капусту, але лем так, простацку – но! До сусида ношили капусту и кашу, а потим шляпкали хлопци, дружбове, дєсад були. Оно, тенде мали на рукох... А потим шляпкали до плота танїри, бо кашу поїдли, а потим шляпли танїр там и най иде до пекла...
– Як я тераз зоз вами приповедам?
– Розумити – розумим!
– Яка то бешеда: по руски, по тотски?
– Нї! Яка? Тирпак!


Так як тераз бешедовала нина Анна Бур, у своїм дзецинстве, як гварела, бешедовала „лєм зоз стару матєрю”. Мали и „краву” (а нє корову), предали ю на ярмарку, а „купили” воли. На волох „шитко робили”. Воли цагали „воз” и „возили пшеницу”, ярец, овес и „шино”.
Бешеда 87-рочней Анни Торбаї нас збунєла; у ствари, збунєл нас єй помишани язик, тот карпаторуски, лемковски и тот нєшкайши руски. На польо ишли „робити”, госцох привитали „витайте”, а доєли крави и пили млико. По язичних правилох, требали „молоко пити”, а нє „млико пиц”.

Виражели зме дзеку нащивиц ище даєдно обисце, и дакедишнї парох ракацки о. Янош Kишфалуши нас одведол до Янка Югаса народзеного 1908. року.

– Стара мама учел нас дєти по словенски, бо нє знал по мадярски, та так бешедовал з нам. Були зме троме дєци, та так мушел бешедовати. Вона була Гаврилович Маря. З Ракаца бул.
– Ви у вашим обисцу, у вашим доме, бешедовали зоз жену, зоз дзецми, як ви то гравице, по руски, по словенски, по тотски, як ви то бешедуєце медзи собу?
– По руски... Барз мало. Деци, вадь дєци? Нє знают по словенски, по руски нє знают. Жена ми ище дакус розуми, але... нїт з ким бешедовати, нїт з ким бешедовати по руски.
– У Ракаци ше гутори „беседовати” чи „бешедовац”, як ше хасновало?
– Бешедовати!
– А на „возох” цо ше вожело, цо цагали воли, цо ше вожело слама чи солома, сино чи шено, чи шино?
– Шино, шино... И слама, пшеница, овес, ярец.
– Кед пришли госци як их вона привитала?
– „Витайте”!
– Чи гварели „Витайце”, чи „витайте”?
– Нем „це” – „Витайте”!
– А кед сце ишли на польо: чи сце ишли робиц чи роботи?
– Робити... Но, чакайте, знали по руски и у Ракаци и у Вислави и Мучоню, знали по руски, але дакус инше знали, датьо, датьо нє так гварили як ми...


Щезованє русинох (лемкох) у мадярскей (у Черехату и Землинских горох) 1

Грекокатолїцка церква у Ракаци, фото зоз 1966. року


Бачи Янко Югас, нар. 1908. року вишпивал и крачунску шпиванку „Небо и земля” и леґиньску шпиванку „Я паробок з Капушан”.

Я паробок з Капушан,
Не мам жену лем сом сам,
Гей, нацо ми є, нацо ми є млада жена?
Мам я соби з собом досц трапиня.

Жени треба то и то,
сито, бердо, корито.
Гей, нацо ми є, нацо ми є млада жена?
Мам я соби з собом досц трапиня.


Шлїдуюце населєнє котре анализуєме - Бараконь. Лайош Барна найстарши житель у тим валалчику. Ма 92 роки, добре паметанє и ма вельо дзеки за бешеду. По руски нє зна анї слово, алє зна же му мац знала добре по руски и же була родом зоз валалу Вислави. Зна же су по походзеню Ороси чи Тоти, алє су нєшка чесни и роботни Мадяре.

Од священїка Кишфалуши Яноша, хроничара того краю, пароха у Вислави, дознаваме же церква у Бараконю збудована пред сто роками, же стара була древена, же у валалє було 300 жительох, а нєшка их єст лєм 60... Опатраме царски дзвери котри зачувани зоз старей церкви. У парохиї найстарши матрикулни кнїжки. То найстарша грекокатолїцка парохия у тим краю. Основана є 1648. року. Матрикули зачувани од 1700. року. Водзени су на цepковнославянским лєбо старославянским язику. Писани су розлучно, розумлїво. То кнїжки родзених (кресцених), умартих и винчаних.

Мена и презвиска таки як у Керестуре и Коцуре, нєт Йоанох и Яношох, алє Янкох, нєт Ґеорґийох и Дєрдьох алє Дюрох... Ту Марї, Ганї, Гелени, Ержи...

Щезованє русинох (лемкох) у мадярскей (у Черехату и Землинских горох) 1

Трорамени камени хрест на уходу до Бараконю
Бараконь (бара дзе ше напава конї), погляд на муровану церкву


– Ту нашо треци, штварти, лєбо пияти предки. Ту бул Руснак, грекокатолїк, сто роки скорей як цо пришол до Керестура и сто двацец роки скорей як цо сцигнул до Коцура. Ту ше зацагнул, приселєл зоз висших крайох, од горе, же би бул пpитаєни потамаль док нє мушел одходзиц далєй – ище нїжей. Вше до нїзшого валалу, а далєй од Горнїци, од Карпатох, од Пряшовщини...

Преписуєм презвиска, записуєм мена священїкох, поровнуєм одвиванє дзепоєдних подїйох (колеру, наприклад) и дознавам же ше шицко одвива источасно як и долу у Бачкей, як у Керестуре и Коцуре.

Направели зме и даскельо фотоґрафиї за памятку на тот прекрасни край, на дакедишнїх наших людзох, чийо презвиска як и нашо. То шлїдуюци презвиска:

Лукач, Котьо, Молнар, Югас, Ренчешовски, Буковенски, Барна, Тот, Горняк, Ковач, Сабадош, Чордаш, Стричко, Лацков, Виславски, Червеняк, Такач, Кондаш, Варґа, Семан, Рамач.

Валалчик нєшка ище з менєй жителями, як их було пред 20 роками. Младих скоро у нїм анї нєт. Одселєли до векших местох.

У Гейокерестуре – найвекше розчарованє! Зоз Керестура на рики Гейо – приселєли Керестурци на пустару Надь Керестур на Кулянске панство. Керестурци – населєли до Керестура, а нє остало памятки на своїх виселєнцох! З їх одходзеньом, занавше – знїкли шлїди о нїх! У перших найстарших матрикулох мена и презвиска нашо – руски, мена тиж руски – вира руска! Вира жительох, справди и нєшка дакедишня руска (грекокатолїцка), алє чи обичаї зачувани (свадзебни и други) – то зме нє преверйовали.

Сцели зме превериц и поровнац домашнї презвиска жительства Гейокерестура зоз керестурскима и коцурскима презвисками зоз 1785. и 1789/90. року и нашли шлїдуюци заєднїцки презвиска:

Кетелеш, Орос, Вереш, Кандрач, Ґулович, Сабо, Горняк, Костельнїк, Сеґеди, Чорба, Тот, Кочиш, Боднар, Молнар, Сакач, Стрибер, Биреш, Варґа, Тамаш, Бобак, Зебедней, Шанта, Ґаднай, Жилник, Стеранка, Кучмаш, Кираль, Секереш, Киш, Ковач, Гудак, Шимко, Семан, Югас, Иван, Русковски, Надьлукач, Такач, Деметер, Ивань, Ороси, Миклош, Дудаш, Рожа, Салонтай, Шандор, Маґоч, Копчански, Надь, Лукач, Зубко, Пап, Завоцки, Фунтош, Арноци, Ловас.

Консултовали зме и одредзену литературу, як и єден напис з новинох котри бешедує о жительсте у тим валалє. Автор Мариялаки Киш Лайош пише:

„У ХVІІІ вику населєни Гейокерестур и Надьчеч, а у ХІХ вику Мухи (Тога) и Сакалд з новима жителями. Єдна часц нових жительох приселєла ше зоз Земплину и сушедних комитатох, зоз їх горнїх часцох и то жителє грекокатолїцкей вири. Найвекша часц тих доселєнцох ше населєла до Гейокерестура. Понеже випадло же векша половка валалу була населєна зоз нїма – за нїх основана грекокатолїцка парохия; прето ту през вецей поколєня у єдней часци фамилийох ше хасновал тот словацки правилнєйше: русински-українски язик. Алє медзи жителями було вельо елементи мадярского народного походзеня, бо у валалє єст вельо мадярски презвиска цо указує на населєнє мишаного язика. Од 1880. року виключно у валалє ше жительство при пописох вияшнює же ше служи з мадярским язиком. И то як у Гейокерестуре, так и у Надьчечу”.

Руска Ґадня ше находзи коло 45 километри сиверовосточно од Мученю.
Нєшка ше валал урядово наволує Ґaднa. Тоту назву ноши од 1905. року. У парохийней хронїки у єй историяту, зазначене же Рутенох у валалє єст уж у 15 вику. Обширнєйши информациї о валалє зазначуєме аж од конца ХVІІ вику пpeпaтраюци матрикулни кнїжки.

Мали зме нагоду бешедовац з єдну спомедзи найстарших женох у валалє. Була то Розалия Киштот, народзена Маїк 2. юлия 1914. року. Мацерово мено и презвиско: Веруна Кишида. Бешедовала з нами так як дакеди бешедовали людзе у валалє. То тота преходна – мишана и змишана бешеда, карпаторуска (лемковска), оддалєна од земплинскей. Глєдала вона од нас и пребаченє же уж нє зна так „бешидовати” як у дзецинстве, бо ше у валалє уж нє „бешидує” по руски.

Щезованє русинох (лемкох) у мадярскей (у Черехату и Землинских горох) 1

Михайло Ковач, писатель и Розалия Киштот, указовала нам виткани ручнїки и партки цо их ткала ище єй баба у Рускей Ґаднї пред 100 роками


Пepше нас собешеднїца упознала зоз походзеньом своєй фамилиї, а бешедовали зме и о одаванки и свадзби, прерабяню конопи, презвискох людзох у валалє, а сцели зме, боме, же би нам и зашпивала даєдну шпиванку. Гварела нам же нїґда нє любела шпивац, та прето шветовни шпиванки анї нє запаметала. Знала лєм тоту писню:

Ишла гвизда на край свита,
Зашвицела до пол швита.
Не була то гвизда ясна,
Лем паня Мария красна.

Ишли тамаль апостоле,
Апостоле ученице.
Апостоле ученице,
Чи сце Криста нє видїли,
Криста нє видїли?


А кед идеме спати – та тоту:

Криж пид нами, криж над нами,
буц, панєнко Марийочко, з нами.
Заваруйте нас од шицкого злого
А презлого!
«То дїти зме були там, так шя научили. Тaк зме лїгали – та лем криж зме подложили пид главу, та...»

Приповеданє з Розалию Киштот ту у Рускей Ґаднї, дзе вплїви земплинских виходнярских (словацких) диялектох барз слаби, понука нас и примушує на иншаки роздумованя и заключованя од гевтих котри нам понукаю нє лєм дзепоєдни словацки науковци, алє и нашо линґвисти котри историї и розвою язика у прешлосци нє даваю заслужену увагу.
И стара матїр нашей собешеднїци ишла на польо „робити”, госцох привитовала „витайте”, доєла краву, а пили „млїко”. Кравом грабали „шино”, а вожили го на „возу”. У своїм обисцу мали и плуг и брану з древа...
Ту у Рускей Ґаднї, дзе вплїви земплинских виходнярских (словацких) диялектох барз слаби, понука нас и примушує на иншаки роздумованя и заключованя од гевтих котри нам понукаю нє лєм дзепоєдни словацки науковци, алє и нашо линґвисти котри историї и розвою язика у прешлосци нє даваю заслужену увагу.

Щезованє русинох (лемкох) у мадярскей (у Черехату и Землинских горох) 1

У Вислави 2005. року, з лїва на право: др М. Новта, з Н. Саду, Сл. Шанта, зоз Сиднею, о. Я. Кишфалуши и П. Сабадош з Мученю


Сцели зме дознац презвиска и мена терашнїх жительох Ґаднї. Лєм кратке анализованє начишлєного жительства у двох шорох у сушедстве нашей собешеднїци указує на идентични велї презвиска ту у Рускей Ґаднї, зоз презвисками перших коцурских и керестурских жительох. То шлїдуюци презвиска:

– Такач, Новак, Семан, Ракацки, Киш, Тот, Лешко, Мокрай, Ґалвач и Обадь.

По походзеню з населєня виведзене лєм презвиско Ракацки цо тиж значи – по нашим – же жителє походза и з места Ракаци. Миґрация Руснацох ишла од сивернєйших спрам южнєйших крайох, односно з Вислави и Ракаци людзе ше присельовали ту до Рускей Ґаднї.

Свадзба як тема розгварки була барз подзекована и з нашу собешеднїцу Розалию Киштот.

– На двациц роки сом ше видала. Свадьба була барз велка. И у нас було свадьба, а и ґде ми муж бивал, в лєґиню там. Рано було и ту людє и там. Моя мати заволала свої родини ту, а потим и там ти родини пишли. Заризали краву чи тиноч, праше дисно таке... Потим жени варили, шитко робили, пекли... А потим як пришло же итї на ешкови (на пришагу), та теди конї були, та до Вадасу требало исц на ешкову, та попригали шумни конї, штири до вєдна, напредок два и потим два, а потим так же по шидали дас двацецеро, а зме ишли там до Вадасу до новтаруша на пришагу. Як зме пришли дому, та пришли до нас млоди, а потим од нас ишли зме ту до церкви.
– Кед сце пришли дому, мали сце до комина патриц, юшку коштовац, зоз хлєба кусац?
– Нїч таке, нїч! Лем як бог приказал, пришли зме, а кущик зме їли, а потим ишли зме до цекрви. Ту була пришага у тей церкви; зоз церкви зме пошли до нас, а там були обид, а потим пишли зме до мужа соби, там була вечира, а там була танец.
– Дзе була умиванка?
– Тото не було...
– Нє умивали сце ше на студнї?
– Нї, то лем ищи барз давно було теди. Чо таке лем чула же як то шя ишли на студню, а там олївали шя... То уж тераз не було.
– Ваша свадзба була 1935. року?
– Иґен, 5-го.
– Заставу було на свадзби?
– Не було застава.
– Хто бул староста?
– Староста бул Лайошов крестни оцец. Дружбове були...


И уж при концу розгварки сцели зме зоз собешеднїцу утвердзиц и язик, утвердзиц нашу бешеду.

– На яким ми язику бешедуєме, як бешедуєме?
– По руски.
– У вашим валалє шицки людзе так бешедовали?
– Так, так, так...
– Кед ви були дзивче, бешедовало ше ище так?
– Но, та ище тоти стари дацо чо уж померли, тоти ище бешїдовали до вєдна так по руски, алє не барз... Млади нї.
– Як вас волали други?
– Русени, Руски...
– Кед сце були дзивче, стари людзе ище так по руски бешедовали?
– Бешїдовали по руски, я шитко розумила чо бешїдую зато. Нешка нїгто не бешїдує по руски. Шитко бешїдую по мадярски, шитко, шитко...


Кінець І частини


Жирош Мирон,
публицист,
член Наукового товариштва «Т. Шевченко»
за Стредню Европу
скачать dle 11.1смотреть фильмы бесплатно
 
2004-2013 © Lemky.com - не несе відповідальності за зміст інформації, що розміщується користувачами ресурсу.