---

Є люди, що в їхню смерть тяжко повірити і свідомість не може примиритися з фактом, що дана людина померла і вона фізично перестала існувати. З давен-давна відома істина, що визначні мистці, політики, фолософи, учені – після своєї фізичної смерти – продовжують жити в своїх творах, чинах, думках, відкритях і винаходах. Non omnis moriar – ні, ввесь я не помру – сказав Горацій, а за ним цю думку багато інших повторювало. Це ствердження, прийшло мені на думку, коли довідався про фізичну смерть, лемківського різьбара Григорія Пецуха, який своїм талантом і працездатністю створив різьбарські високі загальнолюдські мистецькі цінності.

Григорій Пецух народився 23. 01. 1923 р. у Фльоринці, Горлицького повіту на Лемківщині в родині Івана та Меланії з роду Лешків. Був він найстаршим сином і мав дві сестри і трьох братів. Дитинство майбутнього різьбара промайнуло в рідному селі, де він розпочав народню школу, а закінчив її в 1939 р. при монастирі отців-студитів в Уневі на Львівщині. З початку Григорій почав вчитися кравецтва, але його душа належала до мистецького різьбарства. У цьому виді мистецтва він жив, працював і в ньому молився. В молодому віці Григорій захопився портретом митрополита Андрея Шептицького і виконав на дошці з липи досконалу плоскорізьбу-барельєф. Від юних років він своїм внитрішнім тяжінням, мисленням, філософією відчував потребу пізнавати навколишнє середовище та поліпшувати все довкола себе. Він ще зовсім молодим віком, без належної освіти, вмів так інтенсивно вдивлятися в дива природи і в них він бачив матеріял, з якого можна творити красу і шедеври мистецтва. На жаль, його молодість припадає на воєнні лихоліття і своїх зацікавлень він не зміг в молодих роках реалізувати. Під час німецької окупації в 1940 році забрали Григорія на примусові роботи до Німеччини, звідки повернувся щойно по закінченні війни у 1945 р. Від 1946 р. Григорій продовжує своє навчання в середій мистецькій школі в Закопаному, а в 1956 р. закінчив Академію мистецтв у Варшаві і став професором різьби в Ліцею ім. Кенара в Закопаному, у якому працював понад 20 років. За час своєї творчо-виховної роботи він виховав 8 підготував цілий ряд різьбарів-скульпторів.


Григорій Пецух був вірним сином мальовничої Лемківщини, яка найдальше висунута на захід від України в польсько-українське прикордоння. Ця мальовнича етнографічна українська земля розташована серед гір, лісів, полонин, гірських річок та потоків. З цієї землі вийшло надзвичайно багато визначних українських діячів, богословів, малярів та надзвичайно багато талановитих різьбарів. Ген з сивої давнини тут виконувано майстерно церковні іконостаси, ікони, свічники і різні оздоби релігійно-світського декоративного значення. При тому, мистці копіювали тваринний і рослинний світ. Живе коріння і гілля з дерев лемківських лісів служили за мистецький матеріял.


Головні осередки різьби були в селах Вілька і Балутянко на Сяніччині, а також Білянка, Фльоринка на Горличчині, місто Криниця та інших місцевостях. Варто лише загально пригадати, що з Лемківщини відомі такі наші різьбарі, як: М. Михалишин, А. Ілаша, М. Орисик, Г. Бенча, до молодших належать О. Стецяк, В. Ордехівський, А. Орисик, А. Сухорський, М. Черешньовський, П. Стефанівський та багато інших, а серед них одне з почесних місць займає Григорій Пецух. Щедрість таланту Г. Пецуха можна порівняти із щедрістю та барвами рідної лемківської землі. Він вийшов із глибин цього народу і своєю творчою працею засвідчив вірність тому народові. До важливіших його робіт можна зарахувати різьби: пам'ятник у ґраніті в Устю Руськім; портрети Т. Шевченка, І. Франка, Б. Лепкого, вирізьблений у 1972 р. (до 100-ліття з дня народження поета), відлитий у бронзі, був по-ставлений на могилі Лепкого на Раковицькому цвинтарі в Кракові, без офіційного дозволу. Крім того мистець зробив пам’ятники на могилах своїх батьків у Лагові (Зеленогірщина), де вони були депортовані під час акції “Вісла”. Безмежно радують його різьби в Будинку туриста в Закопаному (1957), престол Фараона для фільму «Фараон» Є. Кавалеровича та багато тварин (наприклад “Дикий кабан”), птахів та різних людських постатей. Його твори експонувалися від 1956 р. у Польщі і за кордоном – у США, Нідерляндах, Норвегії, Австрії, Німеччині, Франції, Еспанії, Угорщині, Болгарії, Чехо-Словаччині, Росії. Виставки організовано також в Україні: у Львові, Коломиї та Бережанах. Автор статті мав приємність допомогати Г. Пецухові в організації виставок в Ряшеві і Перемишлі у 70-х рр. минулого століття, а потім писати репортажі з відбутих виставок. Різьба Мати Божа з Ісусом – дар краківських вірних для Патріярха Йосифа Сліпого, а також численні скульптури у формі дарів отримували інші достойні світові діячі.


Григорій Пецух – скульптор (різьбар), художник епропейського маштабу. Ґалерія Г. Пецуха знаходиться на вул. Каспровича, 31 у Закопаному. Працюючи в Закопаному, Г. Пецух включився в суспільну працю УСКТ, він дописував цінні статті на Лемківську сторінку, що виходила при тижневику “Наше Слово”, від 1956 року. Григорій був також прихильником Об’єднання лемків в Польщі і спонсором журнала «Ватра», який виходить в Ганьчовій на Горличчині і його редаґує Петро Шафран. Завершу свою загальну розповідь тим, що Григорій Пецух був скульптором великого творчого діяпазону, людина, у чий життєвий досвід увійшла доля і недоля українців у Польщі. Незважаючи на його творчі заслуги і йому також інколи доводилося переживати національне приниження й зносити вороже ставлення до того, що становить цінність його народу. Григорій був одружений 1960 р. із Софією Парій, їх син Дарій (нар. 1962), працює інженером в Закопаному. Дослідженням мистецької творчости Григорія Пецуха повинні зайнятися мистецтвознавці.

Помер бл. п. Григорій Пецух 24 листопада 2008 р. і похоронено його 28 листопада на кладовищі в Пардалувка в Закопаному.

Вічна йому пам’ять!


Григорію Пецухові присвячую

ВИКАРБУВАВ ЛЕМКІВЩИНУ

Кажуть люди, лемківських просторів сину.
Що Ти викарбував з лісу Лемківщину,
І що велет-твір Твій вже такий магічний,
Як квітчастий наш стобарвний край одвічний.

Кажуть, що в цьому творі грають гори,
А над ними неба голубі простори
Обіймають золотими проміннями
Все живеньке на святій земличці-мамі.

А ще кажуть: є там лемки і лемкині.
Котрих хоч вкусило горе в часоплині,
Та в тілі міць таку ще сильну мають.
Мов ті скелі, що на собі ґрунт тримають.

Ще розказують, що Ти в своїй Фльоринці
Зустрічався з Апполоном наодинці,
І що зарядив Тебе тоді вже хистом,
Щоб відтворювати світ наш променисте.

Відтоді Ти твориш милі персонажі
На подібному до рідного пейзажі.
Вирізьбив Ти Матір Божу із Дитятком
Так звабливо, ніжно, притягальне надто.

Люди бачили й капличку, мов яличку.
Феєричну, дерев’яну невеличку.
І святу княгиню Ольгу й Україну
Також оглядали в залі будинку.

Був там Ангел-Хоронитель для спасіння,
Образ Королеви, Короля і Поколіня,
Ще було рясненько інших дико-творів,
Майстре-красотворцю з лемківських просторів.

І пішли по білим світі експонати
Все про власну доленьку розповідати.
Фараона трон шугнув аж до Єгипту?
В кінофільмі цар на ньому так прилипнув.

Довго нюхав на Єгипетській землиці
Ніжний запах Європейської ялиці.
І напевно думав любо про Карпати,
І про волелюбний нарід наш крилатий.

Так, Григорію, верхів зелених сину.
Виготовив нам Ти з лісу Лемківщину.
Світ ніколи образ Твій яскравий не забуде.
Ні Тебе в красі мистецтва, рідний люде!

Iван Головчак
http://nslowo.pl/content/view/284/98/



Офіційний сайт Григорія Пецуха l

VivaSex.ch